А чи знаєте ви, що ніяких героїв Крут могло не статися? От запросто, ніякі вояки на Крути могли не вирушити, у бій не втупили б, і більшовики пройшли б до Києва мов по проспекту. Вірогідність така була більше ніж висока. Бо керівники Української Центральної Ради робили все, аби демотивувати захищати Україну навіть тих військових, які палко того бажали. Лише кілька цитат:
«Утворення сердюцьких полків не являється в інтересах ні селянства ні робітників, є затією буржуазних кол громадянства та їх прихвостнів і тому вся демократія мусить об’явити цим намірам найрішучішу війну» - це голова Генерального секретаріату ЦР Володимир Винниченко. А от ще, розповідає український старшина сотник Степан Цап: «У день святої Покрови, 1 Х 1917 р. мав відбутися парад Військової школи ім. Гетьмана Б. Хмельницького… Парад приймав Генеральний Секретар Військових Справ цивіліст Петлюра, спершись на ціпок і з цигаркою в зубах. Подана команда – Євтимович блиснув шаблею, але, вгледівши постать Секретаря Військових Справ, дав шаблю в піхви… але, все-таки відрапортував і тицьнув до рук папірець з рапортом, а той суне його в кишеню. Парад обернувся на чортибатька-що. Потім у школі був спільний обід, під час котрого Генеральний Секретар Військових Справ взявся не за своє діло і, звертаючись до юнкерів заявив: «Не слухайте своїх старшин, бо вони носили царські ґудзики…»».
Аби ви розуміли, Військова школа імені гетьмана Хмельницького – це як раз та що була під Крутами. Це її курсантів Петлюра закликав «не слухати їхніх старшин». Хто читав сповнені ідеями марксизму статті Петлюри зразка 1906-1908 рр. про «національну хворобливість» та «психопатологічний елемент» українського самостійництва, все збагне. Винниченко в своїх ідеях був ще більш радикальний. Справедливості задля, між собою вони конфліктували постійно і 31 грудня 1917 р. Петлюра був відправлений у відставку та очолив Гайдамацький кіш Слобідської України. А позаяк в бій бійців там водили кадрові офіцери, тепер Петлюра сам мусив слухатися тих хто «носили царські ґудзики». Отакої.
Позбувшись Петлюри та генерала Скоропадського (командувача 1-го Українського корпусу), ЦР заходилася (прямо під час війни) «переформовувати українське військо за принципом народної міліції» простіше кажучи – оголосили про демобілізацію. «Тоді як у Києві наслідком наказу… про демобілізацію Українських збройних сил утворився суто військовий табір з різних частин, що стояли, чи то прибували до міста, червона московська гвардія розбивала рештки українських частин, які, незважаючи на демобілізаційні накази, боролися проти московської навали в Україну» - сотник Степан Цап.
От саме в таких умовах курсанти військової школи ім. Хмельницького та добровольці Студентського куреня виїхали на фронт. Саме це треба знати, аби в повній мірі оцінити їхній подвиг. Більших втрат тоді зазнав, як не складно здогадатися Студентський курінь. Це й не дивно. «З’являються невеличкі групи «вояків» Студентського куреня – їх відіслано з окопів бо… вони не вміють навіть стріляти», - сотник Степан Цап.
Але «студентам» ще відносно пощастило. Про їхню участь в бою під Крутами голосила вся УНРівська еміграція. Про участь в бою курсантів (навчених військових, в т ч з досвідом Першої Світової війни), я дізнався не з виданих на еміграції «Історій України», а лише коли почав читати мемуари сучасників, переважно – гетьманців. Навіть в літературі ОУН рясніло тезою про «300 студентів», а про курсантів – ані слова. Чому так?
А тому що «крутяни», під час боїв за Київ приєдналися до загону генерала Прісовського, з якого розгорнувся Запорізький корпус, найбільш боєздатна частина армії УНР. Командир корпусу полковник Болбочан за наказом Петлюри був розстріляний. Конфлікт Петлюри і запорожців – тема окремої книжки. Далі, гадаю, зрозуміло.
Такою була наша історія. Такою її треба знати, аби не робити помилок. Але не переймайтеся, пафосні історики з заявами про «неймовірного патріота Петлюру» зараз набіжать у коменти. Як завжди.
