Аби стати успішною та благополучною країною з високим рівнем життя, Україна має позбутися колоніального статусу, стати повністю (за всіма параметрами) незалежною від Московії країною.
Усі країни (які були колоніями) проходили цей шлях — це є необхідною умовою. Деяким незалежність давалася легше, деякі вигризали її великою кров’ю століттями.
Україна внаслідок географічних, історичних, економічних та інших чинників — це другий варіант.
Коли мені хтось скаже: "Щоби стати благополучною країною, потрібно викорінити корупцію", я на це відповім: "Ні. Спочатку незалежність!" (і зауважу, що корупцію не викорінили в жодній країні світу. Подивіться на #Рашаґейт у США хоча б).
Приклад — Молдова.
Додон прийшов (за допомогою Москви й це було їхньою грою) до влади на антикорупційних та промосковських гаслах. Ну й що? Викорінив він корупцію? Але залежність Молдови від Москви повзучим способом Додон повертає назад.
Не було в історії колоніальних країн без корупції.
Але.
Для багатьох українців ці високі слова про незалежність — це порожній звук. А після п’ятирічного повного телепромиваннч мізків — тим більше.
Боротьба за незалежність — це небезпечно. Це клопітно. Це тяжко. Це вимагає жертв, поневірянь, терпіння та страждань.
Краще дайте мені дешевий (або безкоштовний) пайок до пива та щоб усі були однаковими.
Навіщо мені відповідальність? Навіщо мені докладати зусилля?
Нафіг мені ваша незалежність?!
