Останнім часом світ взяв собі за правило обирати на посади президентів, прем’єрів та політичних лідерів не зовсім типових політиків.
Цьому має бути якесь логічне пояснення. Сучасність все частіше пропонує нам такі виклики, з якими класична політика не здатна впоратися. Епідемії, війни, кліматичні зміни, еміграція, непрогнозовані загрози від нових технологій тощо. Зовсім не факт, що ці "нетипові політики" дають собі раду з новими викликами, але суспільство, знай собі, продовжує експериментувати.
Печерний популізм та вулична харизма
За прикладом далеко ходити не треба, бо навіть у нас, в Україні, зараз на посаді президента політик, м’яко кажучи, не типовий. Так само не зовсім типовий політик перебуває на чолі Угорщини, з яким Україна періодично має великий клопіт. Емманюель Макрон також був геть нетиповим для свого часу і для Франції.
Але поведінку цих лідерів бодай можна якось спрогнозувати. Це, так би мовити, типові нетипові.
Але сьогодні йде вже нова хвиля нових виборчих експериментів, що готова віддати владу в країнах нетиповим поза всякою класифікацією.
Часто-густо це люди, які відрізняються від класичних політиків великою амбівалентністю в поглядах, печерним популізмом, вуличною харизмою, відсутністю будь-якої чіткої ідеології, поміркованим невіглаством та абсолютною непередбачуваністю.
В Аргентині буквально днями на президентських виборах переміг 53-річний Хав’єр Херардо Мілей з дикою сумішшю консервативних та лібертаріанських поглядів на все. Колишній радіоведучий, "інструктор з тантричного сексу", що виступає проти абортів та ЛГБТ, вірить у світову змову "культурного марксизму", заперечує глобальне потепління, і називає себе анархо-капіталістом.
Сьогодні Хав’єр Мілей чітко орієнтований на Сполучені Штати та виступає проти Росії, що наразі українців абсолютно влаштовує, але що він говоритиме і як діятиме завтра – цього вам ніхто точно не скаже.
Втім, нас більше цікавить інший нетиповий політик, який трохи більше як за рік цілком може очолити найсильнішу державу у світі, стратегічного партнера України – Сполучені Штати Америки. Мова, звісно ж, про Дональда Трампа.
Трамп одного разу вже був президентом, наробив на цій посаді багато галасу й гармидеру і досить безславно залишив Білий дім після потішного штурму Капітолія своїми маргінальними прихильниками. І всі помилково вирішили, що це був якийсь доволі прикрий, але випадковий епізод в більш як трьохсотлітній історії Сполучених Штатів.
Але Трамп відродився, як Фенікс із попелу. Сьогодні він є основним кандидатом від Республіканської партії на президентських виборах, не маючи жодної формальної посади, фактично керує Конгресом з республіканською більшістю і на цей момент випереджає нинішнього президента Джо Байдена на три відсотки голосів. Щобільше, Дональд Трамп спромігся кардинально змінити саму структуру партійної політики США. І сьогодні все частіше говорять про "трампізм", як квазіідеологію та стиль державного управління, говорять про впливи "трампістів", а не класичних республіканців. Скандальний і епатажний 77-річний мільярдер став явищем і епохою в американській політиці.
Проти Трампа в США порушено кілька кримінальних справ, проти нього висунуто досить серйозні звинувачення, сам він запросто плутає Австрію з Австралією і називає Орбана президентом Туреччини, але на його рейтингах це ніяк не позначається.
Очевидно, політологи й експерти проґавили якийсь важливий момент, коли в Сполучених Штатах з’явився принципово новий виборець, готовий голосувати за авантюри й популізм, за новітній примітивний протекціонізм. І це далеко не тільки "реднеки" з Техасу чи Оклахоми. Часто це впливові й дуже багаті люди, як то, наприклад, Ілон Маск. І це, до речі ще один феномен: коли начебто розумні й поважні добродії, які підкорюють космос і виробляють електричні суперкари, ведуться на примітивні пропагандистські наративи країни, що досі ліпить фігури гігантських півнів з мерзлого калу. Втім, це тема для окремої розмови.
Чи є життя після Трампа?
Тож, Трамп! Що буде коли Дональд Трамп стане 47-м президентом Сполучених Штатів Америки на виборах, які відбудуться вже восени 2024 року?
Відверто кажучи, на сьогодні перемога Трампа не виборах не є аж настільки очевидною, як іноді видається. Три відсотки переваги, які він має над Байденом, зовсім не той розрив, що забезпечує повернення в Білий дім. У демократів ще є багато можливостей для того, щоб поліпшити свої рейтингові показники. Але проти демократів і проти Байдена працює вік (американці відверто побоюються, що Джо Байден просто не добуде кінця другого терміну), працює економічна ситуація в країні, яка не задовольняє більшість громадян Сполучених Штатів. Працює цілком зрозуміле і людське бажання спорудити "офіс простих рішень" на річці Потомак, що здебільшого й пропонує Трамп. Словом, Make America Great Again!
І він таки має шанси!
То що воно далі буде? Чи є життя після Трампа?
Це питання особливо актуальне для України. Оскільки Дональд Трамп здавна відомий як прихильник Володимира Путіна, а всі експерти в один голос говорять, що Україні треба поспішати з контрнаступом, бо, коли переможе Трамп, про американську військову допомогу можна забути. Сьогодні Кремль відверто чекає на перемогу Трампа.
Не тільки нас, українців, це непокоїть. Британський The Economist нещодавно назвав Трампа найбільшою загрозою для світу. За словами видання, в разі його перемоги на американських виборах запустяться незворотні процеси у Сполучених Штатах і у світі.
Але нам своє болить. Нас цікавлять наші "незворотні процеси", до яких ми маємо бути готові, незалежно від результатів виборів за океаном.
І тут ми стикаємося з одним, досі непоясненим парадоксом: ніхто не знає точно, і жоден експерт вам не розкаже, що саме Трамп буде робити після своєї перемоги взагалі, і в українському питанні зокрема.
Все, що ми бачимо, чуємо і передбачаємо, це версії, непідтверджені чутки, здогадки, інтуїція. Сам по собі Трамп, як президент – абсолютна "табула раса" і "терра інкогніта" для всіх, навіть для своєї найближчої команди.
Трамп обіцяє розпустити НАТО, розірвати будь-які угоди та відносини з Китаєм, примусово виселити всіх емігрантів з США, змусить Європу платити за війну в Україні, заборонити ЮНЕСКО і Всесвітню організацію охорони здоров’я… Все це чутки та непідтверджені версії планів.
Стосовно України ми теж маємо лише якісь натяки, але не маємо чіткої картини бачення Трампом нашого осяжного майбутнього, бо всі його так звані пропозиції та ідеї щодо україно-російської війни є наперед взаємовиключні.
Зокрема, Трамп пропонував укласти угоду між Україною та Росією за формулою "мир в обмін на території". Потім обіцяв посадити за стіл переговорів Володимира Зеленського і Володимира Путіна, казав, що взагалі б не допустив цієї війни, а потім – що завершив би цю війну за один день. Далі Трамп висловлювався в тому ключі, що його цей "конфлікт" взагалі не обходить. А потім хвалився, що зміг би обвалити світову ціну на нафту, і це б змусило Росію припинити будь-які військові дії через їхню нерентабельність.
То що робити Україні?
Що на це сказати? Мабуть, нічого… Немає контенту для розмови, як кажуть поважні блогери. Вірніше, контент є, але він позбавлений всякого сенсу, оскільки не має жодного стосунку до реальності.
Єдине, що можна обіцяти: нудно не буде! І Україні дійсно треба бути готовою до будь-яких сценаріїв розвитку подій. Зокрема, треба зробити все для того, щоб не залежати від результатів виборів в США чи в будь-якій іншій країні. Це, певно, і є основа нашої "обітованої" національної ідеї, якої ми ніяк не відшукаємо в геополітичній пітьмі світу.
А ще — треба навчитися бачити в будь-яких проблемах та загрозах і нові шанси та можливості. Бо єдина очевидна риса Трампа полягає в його неочевидності. Він – абсолютно непрогнозований. І це може мати для Росії вкрай несподівані наслідки. Бо вони чекають на одного, проросійського, Трампа, а натомість може з’явитися абсолютно інший, антиросійський, Трамп. Принаймні ми пам’ятаємо, що перші "джавеліни" Україна отримала саме за "першого Трампа", тоді як його попередник Барак Обама пропонував нам лише "глибоку стурбованість".
Словом, як кажуть в Україні, всяке може буть…
Сполучені Штати Америки – далеко не та країна, де стратегію визначає одна єдина особа, хай це навіть і сам президент США. За триста років Сполучені Штати зуміли побудувати таку систему балансів, противаг та пересторог, які виключають узурпацію рішень. Сполучені Штати залишаться Сполученими Штатами за будь-якого сценарію розвитку подій і за будь-якого президента.
У всякому разі ми можемо лише чекати. Бо що робитиме Трамп у разі своєї перемоги, не знає ніхто. Зокрема, й сам Трамп.
