Пригожин в надцятий раз відзвітував про окупацію Бахмуту, забувши одну маленьку, але дуже важливу дрібницю. Російська армія по сантиметрах просуваючись в самому місті, почала втрачати фланги. І тут вже сліпому видно, до чого це може призвести…
Я більш чим впевнений, що Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний та його команда генералів, бездоганно знають історію військових конфліктів та часто спираються на досвід тих, хто жив тисячоріччя тому. І те, що я бачу зараз, теж вже було колись. (Але то зовсім інша історія). Давайте зараз про Бахмут та втрачені фланги.
Колись, дуже дуже давно, біля маленького містечка Канни (сучасна Італія), зійшлись в битві війска Карфагена под керівництвом Ганібала та легіони Рима, якими зокрема керував консул Гай Теренцій Варрон. Цілком розуміючи, що римляни майже вдвічі переважають його в загальній кількості військ (лише кінноти у Карфагена було більше), Ганнібал пішов на хитрість, яка увійшла в історію як бездоганна тактична майстерність. Він побудував свої війська у формі дуги, вигнутою частиною до противника. Ось так «)». Я не буду переказувати весь хід битви, але коли римляни потужно атакували Ганібала в центрі намагаючись прорвати стрій, його піхота під натиском противника почала відступати. І з часом, бойовий порядок війська Карфагена став схожий на іншу дугу «(». І ось саме в цей час піхота Ганібала вдарила з флангів взявши римлян в напівкільце схоже на букву «С». А кіннота, яка вже розправилась із кіннотою Рима, атакувала з тилу і замкнула кільце оточення. Битва закінчилась повним розгромом легіонів Рима.
Так буде чи ні, побачимо. Але щось прийшла на думку саме ця історія.
Скульптура Ганібала в Луврі.
Коли мені в дитинстві щось не хотілось робити, я придумував собі відмазку. Причину, чому саме я не можу (не хочу) робити це, або це. Причому ці відмазки були серйозні. Дитиною я був дуже вредною і відповідно якщо сказав «ні», значит завтра. А можливо і післязавтра. Але тільки не сьогодні…
Так ось!
Телеграмканали приносять дописи поважних українських блогерів, які можуть декілька діб без відпочинку на сон, розповідати про нюанси військового рекрутингу. «Ось подивитись як це працює в США», і одразу посилання. «А отак в Німеччині набирають в армію». І відповідний сайт, фігак. «А ось так навіть роблять на росії. Теж типа по уму». Лише в Україні все хуй@во. Совкові методи. Операція «бусік», бла, бла, бла… Відкрийте кордони відпустить патріотів.
Як тут не згадати класичне, «Стою на асфальте в лыжи обутый. То ли лыжи не едут, то ли я… ненормальный».
Питання призову на військову службу в США, Великобританії, Чехії, ЮАР, Конго, Австралії чи ще десь, відрізняються від України одним маааааааленьким нюансом. На відміну від тих країн (і від росіі також, в пример її теж ставлять), в Україні офіційно введений режим воєного стану та об’явлена загальна (що дуже ВАЖЛИВО) мобілізація. Тобто такі пойняття як рекрутинг (вибір), себто: хочу, не хочу, подумаю, далеко від дому, а що ви мені запропонуєте, а які у вас умови праці та соціальний пакет, точно не зараз… і таке інше, заміняється простим словом ТРЕБА!
Це так просто. І в той же момент, так (для когось) неймовірно складно. Я точно не обирав такий варіант, знов вдягнути форму. Майже усі з моїх теперішніх підлеглих не тримали зброю до 24 лютого 2022 року. І навіть після цього страшного дня не побігли до військомату. Повістки отримали пізніш. І… не стали пітляти. Треба, значит треба! Вони різні. З різних куточків України. Від спокійного як Говерла, велетня Богдана з Франківшини до р@зпіздяя Андрія з Одещини. Кожному з них армія нах не вперлась. Кожному було чим займатись вдома. І останне про що вони думали до 24 лютого, це піти у військо… Але зараз в Україні війна і наше життя, кожно окремо і усіх загалом, пішло зовсім за іншим розкладом та сценарієм! Їх. Моє. Ваше.
Доступно пояснив? Чи знов буде плач Ярославни, «Відпустить нас з тюрми під назвою Україна»?
Я дійсно виступаю за те, щоби відкрили кордони і випустили їх… нехай їдуть!
