Його слід лікувати радикальними методами, а не погладжуванням хворого місця у надії, що все мине. "Успішні" автократи до того ж викликають заздрість у тих, хто хотів би такого ж результату, але через свою вторинність, епігонство ніколи не досягнуть його.
Днями угорський прем'єр Віктор Орбан виголосив промову у стилі мюнхенського спічу Путіна 2007 року. Він говорив до учасників традиційної різдвяної вечері Фонду Селля Калмана, але якби колишній угорський лідер, ліберал та реформатор кінця ХІХ – початку XX століть, почув сказане, то він, мабуть, перевернувся б у могилі.
Голова партії Фідес, якого небезпідставно вважають другом Путіна, вирішив повстати проти "неолібералізму" як моделі, що, на його думку, дозволила зміцнитися Китаю. Орбан заявив, що "неолібералізм", як, зрештою, й США, де його практикують політики, зазнав суттєвої кризи, породив нелюбу угорському лідеру міграцію, Brexit, перемогу Дональда Трампа тощо. Увесь цей вінегрет далеких явищ, які укладаються якимось чином у логічний ланцюжок теорії Орбана, спричинив, на його думку, й російсько-українську війну. Правда, "перший угорець" називає її чомусь "холодною", мабуть, наразі не ризикуючи вживати звичне для Путіна "спеціальна воєнна операція". "Крапку над "і" поставив початок українсько-російської війни у 2022 році, який дав зрозуміти, що нинішній західноцентризм не може утримувати позиції, оскільки конкуренти Заходу посилилися, не в останню чергу через лібералізацію торгівлі та економіки", - розумує Орбан.
Угорщина має визначитися, з ким їй бути у ситуації, що вагітна лише кризами та конфліктами. Орбан пропонує їй простий рецепт: протистояння… із Заходом
Певна річ, Угорщина має визначитися, з ким їй бути у ситуації, що вагітна лише кризами та конфліктами. Орбан пропонує їй простий рецепт: протистояння… із Заходом. В його уяві
майбутній світ стане мережею ієрархічних блоків країн, і найрозумніше, що може зробити Будапешт, — уникнути перебування в одній компанії зі США.
Від себе додам, — і в Євросоюзі. Бо антиамериканська риторика Орбана мотивована не стільки політикою Вашингтона як такою, як ревнощами до його одвічного опонента – Джорджа Сороса. "Соросоманія" чинного угорського прем'єра іноді вже скидається на параною. І, відповідно, ретранслюється на Америку, де мешкає та здобув свої статки відомий філантроп та промоутер вільного суспільства.
Орбан, услід за раннім Путіним, пропонує Угорщині стратегію "специфічної для країни логіки глобалізації". Як це схоже на потуги підполковника КГБ, що несподівано осідлав владу в Росії, обґрунтувати та запровадити у РФ доктрину "суверенної демократії", з урахуванням "специфіки російського менталітету" та інших бздур, на яких відтак і постала ідеологія "русского міра". Саме "суверенна демократія" дозволила Путіну скористатися декораціями демократії справжньої, щоб, спекулюючи на них, збудувати автократизм, а згодом і диктатуру.
Тактика Орбана позірно зрозуміла. Він як популіст спекулює на тому, що Угорщина, мовляв, вже має негативний досвід блокового протистояння. Але чомусь він не хоче згадати, якими були для його батьківщини наслідки перебування саме у "соціалістичному таборі", спадкоємцем і реаніматором якого тепер прагне стати орбанів кумир Путін
Для цього слід було належним чином ізолювати країну від усіляких там "соросів" та західних радників. Путіну
це вдалося, Орбан наразі на цьому шляху досяг лише санкцій з Брюсселя. Угорщина втратила колосальні гроші, але, жонглюючи своїм правом блокування європейських санкцій проти
Росії, змогла відновити частину фінансування. Чи так буде надалі? Не думаю, оскільки й терпіння чиновників ЄС має межу, а апетити Орбана ревізувати основи демократії бодай у
власній країні ненаситні.
Тактика Орбана позірно зрозуміла. Він як популіст спекулює на тому, що Угорщина, мовляв, вже має негативний досвід блокового протистояння. Але чомусь він не хоче згадати, якими були для його батьківщини наслідки перебування саме у "соціалістичному таборі", спадкоємцем і реаніматором якого тепер прагне стати орбанів кумир Путін. Угорський прем'єр не бажає згадувати ні 1956-й, а тим паче ранішу вітчизняну історію, зокрема Першої світової, яка завершилася для Будапешта принизливим Тріанонським договором, чи маріонетковий фашистський режим адмірала Міклоша Хорті під час панування в Європі нацизму.
Не даремно опоненти Орбана постійно запитують і його, і угорців: як могло так трапитися, що упродовж всього одного століття Будапешт примудритися обирати "не тих" союзників. У відповідь наразі: nem tudom.
