"Оскар... А хтось чекав іншого?" - Віталій Гайдукевич

"Оскар... А хтось чекав іншого?" - Віталій Гайдукевич

Голлівуд, це політика. І там намішано в кучу мухи, котлети, дрючки, лайно, мед і діаманти.

Так - інфантильність в сприйнятті Росії, коли «Путінс вор», а не «Рашаз вор». Так - наївне і поверхневе сподівання на «хароших русскіх». Так – тут присутня ретрансляція реальної позиції Вашингтону, котрий вважає, що неконтрольований обвал Росії гірший, аніж ліберало-рашист Навальний, що приміряє краватку Горбі 2. Так – інтерес України тут є і надалі буде лише частиною пазлу загроз-викликів-резонів.

А що нового? «Фабрика мрій» давно є реалізатором і транслятором глобальних політик, хіба по «формульному» просуванню в сценаріях гендерно-расових ідеологем доведених до асбурду, це не видно? Про це давно меми і анекдоти ходять.

Так – Голлівуд переважно лівацький, не ліберальний навіть, а саме лівацький. Як по політичній підтримці (традиційно схильний до демократів, зокрема їхніх популістів…і не згадуйте тут Трампа, популісти є в обох партіях, це загальна криза), так і в стежках, якими лояльність до соціалістично-радянського дотопала до американської богеми в часи хіпі, а потім вкорінила візії «нових лівих» в головах людей, які формують картинку світу споживачу контенту.

Так – доведеться сприймати це як реальність і усвідомлювати – просувати НАШ наратив, це гроші і час. Це багато часу і великі гроші, які треба вкласти в КОМПЕТЕНТНИХ (а не своїх) людей, в контент, в події. Не вкрасти-освоїти, а вкласти. Так – я розумію, що щойно була пташина мова для влади на загал і Мінкульту, зокрема. Але альтернативи нема – хочемо достукатися до світу, маємо визнати, що контент, це зброя.

Гидотна особина був Володимир Ульянов, але чітко зафіксував – «найважливішим із мистецтв є кіно». В нинішніх реаліях «кіно» це відео-картинка. Втім вагу книг, статей, виставок, музики також не слід применшувати.

Чи розуміють на Банковій? Так. Вони у владу прийшли із кіно та внаслідок кіно. Тільки, з огляду на скандали із Довженко Центром, із Шевченківською премією, розуміють вони по своєму. Як часто «по їхньому» співпадає із «по українськи»?

Тобто образитися, що Зеленському не дали виступити на церемонії – легко. А усвідомити, що «гумористичний контрнаступ, інстаграмери за викликом, непризначення премії вчасно, диктат гуманітарної політики «на свій квартальский розум» - люте зло та дорога в нікуди… то капець складно.  

І все це матиме наслідок в тому завтра, про котре написав Валерій Пекар (реалістично описав, скоріш за все "завтра" таким і буде).

Довести Заходу, але перш за все самим собі, що «Україна ніколи не змарнує шансу змарнувати всі шанси» - лікується? Напевно вікно можливостей ще є. Ну як, вікно… кватирка. Як?

«хороші (бажані) сценарії потребують наполегливих та скоординованих зусиль активної меншості — тих соціальних сил, які здатні подивитися в майбутнє й діяти заради його поліпшення.» (с) В.П. Згоден, хіба додав би - «безперервних».

Бо інакше, як говорить кіно, після Містер Фьорста, прийде Містер Секонд і почне крутити своє кіно. І тут, і там.