Багато хто думає, що Мосійчук виховує українських "ватників", перетворюючи на них цілком пристойних громадян. Це трохи не так. Вона передусім консолідує, об`єднує у натовп тих, кому свобода, віра, мова на хліб не мажеться, тих, кого за їхню психологію називають "совками". А їх у нас є багато. І виховувалися вони поколіннями. Пірнемо трохи в історію. Туди, на 100 років вниз.
1929-1934 роки. СРСР шаленими темпами, скажено "індустріалізується", будуючи передусім заводи з виробництва зброї та те, що забезпечуватиме ці заводи електроенергією, металом, вугіллям. Усе це відбувається у межах підготовки більшовиками нової світової війни.
Шалено працює пропаганда, яка формує у свідомості населення образ ворога. А ворогом цим є увесь світ. Мовляв, кляті буржуї хочуть нас захопити, зробити із нас рабів. Мусимо відбиватися. А для цого треба нести жертви. Передусім поголодувати. Усе заради захисту радянської вітчизни.
Одночасно знищуються найпрацьовитіші (а відповідно найініціативніші) верстви - "куркулі" та ті, хто несе потенційну небезпеку як лідери суспільних настроїв - творча і технічна інтелігенція, науковці, священники. З решти народу роблять натовп, орієнований передусім не на якісь "ефімерні" цінності на кшталт мови, віри, свободи, а на суто матеріальне.
Шматок хліба для напівголодного народу виходить на перший план. У ці роки було ангажовано безліч письменників, поетів та інших продажних "інтелігентів" вже з "нової хвилі", які виховували відповідні настрої. Ось вірш Володимира Маяковського "Рассказ Хренова о Кузнецкстрое. И о людях Кузнецка".
Сидять у пітьмах робітники, підмоклий хліб жують, палять лучину й мріють. А мріють вони що буде тут "місто-сад", де:
"Здесь дом
дадут
хороший нам
и ситный
без пайка".
Ось вона - межа мрій радянської людини - будинок гарний (причому після землянки навіть кімната в бараці вже за щастя буде) та "ситный" - тобто з пшеничного борошна вищого сорту хліб без пайка. А якщо на нього ще буде що мазати... Де ж тут місце вірі, свободі та іншим "ілюзіям".
І ось уже створено спеціальну агенцію "Антикваріат", причому, немов у насмішку - під егідою Народного комісаріату просвіти, яка почала масовий продаж за кордон предметів мистецтва, що мали унікальну духовну цінність.
Лише з колекції одного Ермітажу, лише картин було відібрано для продажу 2880 з яких 350 мали видатну художню цінність, а 59 були шедеврами світового значення: Рембрандт, Рафаель, Ботічеллі, Тіціан, Перуджино...
Не лише заводи купувалися за кордоном та верстати. Не забували більшовики й про те, що треба підтримувати прагнення народу до хліба та намазки на нього, що їх тримали перед тим народом, як морквину перед мордою віслюка. І от у 1936 році нарком харчової промисловості СРСР Анастас Мікоян їде до США.
Звідти він привозить куплені за виручені в т. ч. від продажи духовних цінностей гроші заводи з виробництва м`ясних та рибних консервів, згущеного молока, ковбаси вареної та копченої, механізвані хлібозаводи та заводи з виробництва маргарину, щоб його на той хліб мазати. Рембранд в обмін на ковбасу! Ван Ейк в обмін на тушонку! Тоді ж, до речі, в СРСР прибули заводи разом з технологією виробництва "радянського" пломбіру, за яким нині так сумують "совки".
Нині їх дуже багато - нащадків тих, хто при лучині у пітьмі мріяв про "ситный без пайка". Їм все одно гривня, долар чи рубль - аби більше. Їм все одно де жити, в Україні, США або росії - аби "хороший дом..." а далі ви вже знаєте. Їм за великим рахунком все одно яка мова - особисто чув у 90-ті роки від одного шахтаря з міста Краснодон: "Дайте мені шмат ковбаси і я хоч турецькою заговорю". Я не вигадую - вигадати можна страшніше.
Хто хоче, може провести експеримент - запропонувати на вибір безкоштовно гарну книжку або кілограм копченої ковбаси й подивитися що 8 з 10, навіть нині не голодних, оберуть. Я не проводитиму - і так знаю.
А завдання Мосійчук і таких як вона - консолідація їх в отару, яка піде на вибочі дільниці й приведе до влади собі подібних. Така у Наталки робота. І у них це досі дуже гарно виходило.
До слова: отой вірш Маяковського обов`язково вивчали в усіх радянських школах.
