Події змінюються з такою швидкістю, що голова обретом. Але все ж таки давайте розберемося, що відбувається і до чого нам бути готовими?
Зразу оговорюся – важко скрізь. Коли я гооворю «фронт стабілізований» або «остановка спокійна», це не значить що там не стріляють і не гинуть, це значить що там ситуація НЕ коливається на рівні «або – або». Далі. Я не відповідатиму на питання «чому так?» Відповідь всі знають і так, розберемося після перемоги. І третє. Я свідомо не казатиму які населені пункти наші, а які ні. Правду знає тільки головне командування ЗСУ, все решта домисли і деза різної міри глибини. З повідомлень прес-центру МО беріть інформацію.
Ворог вчора весь день намагався нас лякати і давити фейками. Намагається й зараз. Тому дуже критично ставтеся до всього що чуєте і читаєте. І не беріть інформацію з московських медіа-смітників. Пам’ятайте, там не об’єктивні журналісти – там ворог, чия задача вас зневірити і залякати.
Отже. Противник намагається наступати на Харків, Київ, з півдня на Запоріжжя та північніше Луганська і зони ООС. Наразі очевидно, що основними напрямками ударів є південь і північ. Ворог рветься на Київ. Удари на Харків та на Луганщині поки що можна оцінювати як допоміжні. Українські силовики там успішно тримаються.
Мета росіян очевидна. Ударом на Київ примусити українське керівництво до поступок у укладання миру на російських умовах. На півдні вони силяться таки пробити суходільний коридор на Крим з повним опануванням Азовського моря. Це – програма мінімум. Програма максимум – відгризти від України все Лівобережжя, і поверненням до часів Андрусівського миру, з розділенням України на Лівобережну і Правобережну.
Скажу без перебільшення, сьогодні і завтра вирішать долю всієї війни. Москва чудово розуміє що часу в неї обмаль. По-перше, вже очевидно, бойових дух пересічних вояк лишає бажати кращого. Нйбільш боєздатні їхні частини це елітарні підрозділи ВДВ та спецназу та «придворні дивізії» саме вони давлять нас з півдня і півночі. Все решта - таке собі.
Очевидно, на певному етапі просівання ворога на півдні Москва намагатиметься розгорнути потужний наступ в зоні ООС. Мої вітання населення ОРДЛО яке чекало Росію і яке зараз загнане в «корпуси ДНР» - нашу оборону нам нагатимуться проламувати як лінію Маннергейма у 1939 р. М’ясом. Давити масою будуть «корпуси ДНР-ЛНР», а заградзагонам и за ними стоятимуть російські військові. Очевидно, саме тому командування ЗСУ досі тримає значне угрупування в тому районі.
Що треба розуміти? На війні страшно не втратити територію, страшно втратити армію. Якщо наші командири відступають аби зберегти особовий склад – правильно роблять. Іде мобілізація. Доформовують тероборону. Штаби аналізують обстановку і викладають рішення – їх треба виконувати а не сумніватися. Наразі очевидно, українські силовики виснажують ворога жорстким опором, намагаючись максимально зберегти свої сили.
Ця тактика відома з давніх давен. Коли ворог видохнеться, а ми залишимося в силі – поговоримо з ним дещо інакше. Генерали Залужний та Шаптала – досвідчені генерали, вони знають що роблять.
У поляків у 1920 р. Москва дійшла аж до Варшави – потім тікали, віха назад. Змогли тоді поляки, змогли у 1939 р. фіни – зможемо і ми.
Наша задача зараз – вистояти.
PS. Шановні, я не довідкове бюро і я не маю 100% відповідей на 100% запитань. Ви дорослі люди, здатні заробляти гроші і народжувати дітей. Візьміть себе в руки і користуйтеся ГУГЛом, це найрозумніше що можна зробити. Паніка зараз – наш ворог №1. Найулюблінгіші прояви паніки «а давайте подивимося тверезо» і «а я маю запитання». Нема зараз ніяких питань, крім тих відповіді на які дають державні установи. Все решта дурниці. На війні треба не сумніватися, а вірити. В себе, в Збройні сили і в свою Україну.
Будемо вірити, вистоїмо – тоді переможемо.
