В одному відомому і людному парку стояв камінь.
Простий собі такий камінь. Нічим не примітний.
Одного разу цей камінь побачив скульптор. Він обійшов навколо нього кілька разів, та пішов у задумі.
Через деякий час, скульптор повернувся в парк, прихопивши з собою інструменти.
Він працював молотком та зубилом, стукав, відбиваючи великі і маленькі шматочки. Поліцейські обгородили ділянку, щоб якийсь уламок не потрапив випадково в перехожого.
На подив, скульптор досить швидко закінчив роботу і сказав, що можна прибирати огорожу.
Багато людей пішло дивитися на роботу скульптора. Це була чудова скульптура.
Люди почали хвалити скульптора:
– Це ж треба! Яка краса!!! – говорили одні.
– А раніше був просто камінь! – казали інші.
– Ще б! Адже це велика робота талановитого скульптора! – вигукували треті.
Похвала сипалася з усіх боків.
А приголомшений скульптор скромно сказав:
– Що ви! Я не зробив нічого особливого. Ця скульптура завжди була в цьому камені. Ви хіба не бачили цю красу? Я ж просто прибрав все зайве.
