1. Всі, хто навчався в радянських школах, пам'ятають багаточисельні оповідання, цитати з романів на цю тему. "Русский характер", какой он?
2. Тут і "Доля людини" Шолохова з абсолютно ненатуральними сценами спілкування дорослої людини, героя війни, та хлопчика. Наприклад, така цитата:
"И хотелось бы думать, что этот русский человек, человек несгибаемой воли, выдюжит, и около отцовского плеча вырастет тот, который, повзрослев, сможет всё вытерпеть, всё преодолеть на своём пути, если к этому позовёт его Родина".
Якщо "воля несгибаемая", то чому сумління, чи подужає? А якщо Батьківщина не покличе? То подолати перешкоди неможливо? Здається мені, що цей текст Шолохов писав сам, як і "Поднятую целину", своєю власною "суконною" мовою.
3. Борис Полевой. "Повесть о настоящем человеке". Книга о настоящем подвиге. Правда сам Маресьєв, подвиг якого був описаний в книзі, завжди відмовлявся від інтерв'ю і казав, що всі учасники війни - герої. Здається мені, історію створив автор з нуля. Приблизно так, як не було подвигу героїв-панфіловців, хоч прізвища справжні. Нічого не було, взагалі.
Ось лише одна цитата з книги про характер. "Русский человек всегда был загадкой для иностранца". Мабуть, саме для таких наративів і створена повість.
Книга - героїчна, написана талановитою людиною. Безумовно, вона виконала свою роль у патріотичній підготовці радянських дітей. А тепер про досягнення героя...Соціалістичної праці, кавалера трьох орденів Леніна, що отримав дві Сталінські премії. Саме він назвав Пастернака "літературним власовцем". Ось як він виступив на судиліщі:
"Генерала Власова советский суд расстрелял, и весь народ одобрил это дело, потому что, как тут правильно говорилось,— худую траву из поля вон. Я думаю, что изменника в холодной войне тоже должна постигнуть соответствующая и самая большая из всех возможных кар. Мы должны от имени советской общественности сказать ему: «Вон из нашей страны, господин Пастернак. Мы не хотим дышать с вами одним воздухом».
Але це - тільки початок.
Коли в 1955 році, через два(!) Роки після смерті Сталіна, після закриття справ проти "Єврейського комітету", проти "лікарів-шкідників", під час поїздки в США, Борис Польовий розповів, що всі єврейські письменники живі і працюють. Тоді американський єврейський письменник Говард Фаст спитав прямо - чи жив його друг Лев Квітко(якого теж було страчено) - отримав відповідь: "так, він вдома, працює".
Ця людина, яка боїться сказати правду, має моральне право писати про героїчний характер?!
Тому я не здивувався, коли побачив його підписи під листами на засудження Сахарова та Солжениціна. Квартири, дачі, секретарство в спілці письменників, підтримка влади у всьому.
4. Складно писати все це. Але давайте ще зачепимо тему ще однієї "героїчної" книги.
Николай Островский. "Как закалялась сталь".
По-перше, це дійсно талановита людина, український письменник.
По-друге, давайте згадаємо, де він служив. Спочатку у Котовського. Потім в ЧОН.
По-третє, українці в його книгах, які підтримали незалежність - це злодюги, які зайняті виключно єврейськими погромами.
По-четверте, ось цитата:
"Он парень не злой, не жестокий, но он знает, что в звериной ненависти двинулись на республику родную эти посланные мировыми паразитами, обманутые и злобно натравленные солдаты.
И он, Сергей, убивает для того, чтобы приблизить день, когда на земле убивать друг друга не будут."
Класична теза - спецоперація, щоб знищити тих, хто проти рідної республіки. А иак мирна людина.
І, по-п'яте. Роман писали редактори. Він диктував. Але потім чомусь частина тексту скорочувалась, щось додавалося, логіка життя героя змінювалася. Українське видання відрізняється від польського. Російське журнальне більше суттєво, ніж книжкове. Канонічний текст, який перевидавався багато разів різними мовами, не існував в прижиттєвому варіанті.
І, по-шосте. Та фантастично складна залізниця, яку було героїчно побудовано героєм та його друзями в книзі, це - вузькоколійка довжиною....6 км біля Боярки для перевозу дров. Занавес.
5. І головне. У всіх імперських літературах є героїчні твори. І тільки в російській чомусь надлюдиною може бути тільки етнічний росіянин.
Саме "очеловечивание" злодіїв-загарбників і було головною ціллю літератури Росії, як під час кавказьких війн, так і під час війн антиукраїнських.
І розлюднення цієї орди зараз - задача тих, хто пише зараз. Правда переможе.
