Статті Блумберг про результати перевірок ракетних сил викликають певні питання.
Чи дійсно американська розвідка має настільки багато даних про китайську ядерну програму?
Річ у тім, що на Заході, як в експертному середовищі, так і серед розвідспільноти йдуть тривалі суперечки стосовно оцінок результативності китайської ядерної програми. Експерти називають різну кількість бойових частин, які стоять на озброєнні – від 300 штук (мінімальна оцінка, офіційна від десь біля 400) до 10 000 зарядів (теоретично максимально можлива).
Суперечки, як я вже казав, достатньо тривалі. Їм вже скоро 20 років буде. Якби у США було більше даних, то США і відносно свого ядерного арсеналу діяли інакше. Та і загалом би інформація протекла б у ЗМІ, або в аналітичні довідки, які б все одно потрапили б до ЗМІ через 5 або 10 років.
Така дельта каже нам про те, що насправді розвідспільнота США не дуже розуміє (чи не розуміла), що з себе представляють китайські ядерні сили. Точніше, вона розуміє, але чи вірно вона розуміє, тут питання є.
Але стоп – скажете ви. Це ж ядерні ракети. Це величезні шахти, які видно з космосу, або мобільні комплекси, які також відносно легко порахувати. Це ж бригади та полки, це розполаги, заправники, їдальні, котельні та склади. З шахтами та комплексами проблем нема – вони пораховані і достатньо точно. Питання може бути лише в тому, скільки з них споряджені звичайною бч, а скільки ядерною. Але ніхто не буде під величезну кількість ядерних бч тримати невелику кількість пускових. Бо у випадку ядерної війни шахти та комплекси (та місця їх розташування, заправки, перезарядження та ремонту) стануть першою ціллю. І якщо бч багато, то перезарядити всі ці бч у комплекси та шахти не вийде. Бо їх жеж розбомблять.
Так, звісно, Китай зараз будує десь біля 300 нових пускових шахт в китайських пустелях, але вони точно на одну, максимум дві ракети кожна шахта. І величезна кількість з цих шахт будуть пустими, це будуть хибні цілі.
Звідки тоді розповіді про те, що кількість бч може бути значно більшою?
Проблема не в шахтах та комплексах. Проблема у Великій Підземній Китайській Стіні. Термін смішний, але тепер майже офіційний. Його навіть в Китаї можна зустріти під назвою 地下长城.
Це умовна назва з американського докладу Філіпа Кербера про величезну мережу підземних тунелів де китайці (ймовірно) зберігають додаткові ракети, комплекси та бч. Ці тунелі справді величезні – згідно з заявами самого Китаю, їх довжина може бути 4500 кілометрів (на 2016 рік, а відтоді копати не переставали). Орієнтовні оцінки розміру тих тунелів набагато перевершують китайські офіційні, бо складно відокремити все, що китайці копають загалом від суто ядерних обʼєктів. Звісно, це не просто тунелі, бо навіть для обслуговування суто залізничної та складської компоненти потрібно мати і підземні депо, і рембази, і приміщення для персоналу, і багато чого ще. Це величезні підземні міста.
У випадку якщо тунелі використовуються для зберігання (а може і спорядження) ядерних бч, то складність системи зростає драматично. Обслуговування навіть твердопаливних ракет та комплексів, це не дуже простий процес. Плюс охорона, плюс контрікі, плюс партійці, червоний куток там, їжа, одяг, системи фільтрації та забору повітря, водопостачання, ну і звісно топляк для всього цього, бо воно ж повинно бути автономним.
І не можна ж сказати, що китайці так не роблять. В смислі не копають. В доповіді Кербера прямо розписана ТРАДИЦІЯ китайців робити підземні міста. Підземні заводи. Підземні ядерні реактори. Реактори, Карл. Підземні лабораторії. Ну і, звісно, бомбосховища, штаби, госпіталі і таке інше, що загалом іноді роблять під землею. І це тільки те, що розсекречено. Тунелів так дофіга, що іноді метро або траси в китайських містах не риють, а просто передають тунелі від військових до комунальників, як з тунелями в Харбіні. Баланс мінус, баланс плюс – ось вам нова траса підземна, вже готова, тільки з транспортною системою міста з’єднати. Та і загалом. Хто тунелі в Тибеті для китайців рив? Військові. А чому? Бо вміють. І тунелі, і шахти риють для цивільних власників китайські військові. Під горами. Одного разу Каргіл вирішив купити у китайського виробника обладнання для риття тунелів. Давав любі гроші, бо пацани норм вміють, а замовлень вагон тільки в Китаї, а можна ж масштабувати на весь світ за мінімальних інвестицій. Прибуткова компанія, яка у випадку залучення інвестицій та зав’язків Каргілу, могла перетворитися у виробничого монстра. Але угоду не погодила компартія. А чого? А того.
Підземні тунелі достатньо ефективна система. У випадку якщо ми кажемо навіть не про Газу, а про ядерну війну. Простий приклад. Ви можете підготувати майданчик на поверхні для пуску. Поряд з якоюсь горою, наприклад, або загалом в місцині зі складним рельєфом. Забити координати в пускову, тобто вони в вас будуть готові. Можна виїхати та пульнути за мінімальний час. Але пускова НІКОЛИ на цей майданчик не виїде. Більш того відразу після будівництва він буде законсервований, до нього навіть гарну дорогу ніколи не прокладуть. Десь в горах, там якась місцина, але туди бульдозери з напрягом загнали, куди там комплекс затягти, та він туди буде їхати три доби мінімум. Супутникова розвідка дійсно побачить будівництво. Агентурна розвідка може підтвердити, що майданчик будували ракетчики. Здавалося б це ціль. Але вона законсервована, тому неактивна, доїхати до неї неможливо, поряд ніяких ракетних баз нема, тому висновок простий – це хибна ціль. Забули про неї.
В загрозливий період в найближчій до майданчика глухий тунель під горою загонять техніку. У випадку початку конфлікту техніка прокопає 10 або 50 метрів до поверхні. Поставить елементарні кріплення в тунелі. Вже після початку бульдозери зроблять виїзд з гори на майланчик – метрів сто утрамбованого ґрунту. Дві-три години максимум. Це не сарказм, так воно і буде. З тунелю виїде пускова, за півгодини розгорнеться – і пуск. Далі вона майне в тунель і зможе виїхати ще десь вже з новою ракетою. Всі майданчики пусті. Всі неактивні. А чи є там до них сліпий тунель в горі – да хєр його знає.
Навіть якщо ви завербуєте китайського солдатика з тунелю, він під горою не буде орієнтуватися, а гпс там не працює, над тобою десятки метрів ґрунту. Та і бродити по сліпих тунелях ніхто солдатику не дасть. І на поверхні не походиш, всі місцеві жителі під контролем контриків. Та і не так вже їх і багато – бо гори. Треба вербувати керівника бази або полкана з бригади, і то не факт що він знає, що там в опломбованому пакеті за план дій лежить на випадок ядерної війни і які з сліпих тунелів технічні, а які для виходу на поверхню. Може цей. А може той. Будував не він, будували десять років тому, коли він лейтенантом ще був. Просто у випадку чого і втрати зв’язку зі штабом є бойовий наказ відкрити опломбований пакет М-6, з нього виконати інструкцію 2 для тунелю Б-8. І поряд комісар з пістолетом і члени військової ради бригади, які також партійці, щоб все було як в наказі. Прокопають, виїдуть, пульнуть і на перезарядку.
У 2008 році стався землетрус в Сичуані, про який я писав раніше. Велика трагедія для Китаю, десятки тисяч загиблих, серед яких багато дітей. Під час землетрусу була велика кількість цивільних волонтерів, які допомагали постраждалим. Допомагала і армія, тобто НВАК. Серед армійців бачили багато людей з нашивками Другого артилерійського корпусу НВАК. Що таке зараз 2й корпус? Це Ракетні Війська Стратегічного Значення Китаю. Ага, ті самі, які ці всі тунелі і копають. Сичуань – це гори. Вся логістика після землетрусу вмерла. Тобто викликали армійців, які були поряд. Ракетчики та загалом ядерні ракети в Сичуані не новина, бо там багато їх центрів. Навіть цілі міста ядерників є. От тільки ракетчики були не у польовій формі, а в радіохімбіологічному захисті. І з дозиметрами. Повідомлень про аварії на ядерних електростанціях в Сичуані не було, загалом там є механізм для дій у випадку землетрусів, регіон такий. Що вони там вимірювали?
