І сьогодні я хочу розповісти про такий фактор як портфель замовлень у виробництві.
Перед тим як розповісти що це таке, то давайте розповім для початку що таке непреривне виробництво.
Сам термін «непреривне виробництво» дуже тісно повʼязаний з терміном «масове виробництво», через що їх постійно плутають. Однак, насправді це два різні, хоча і дуже схожих між собою, методи для досягнення ефективності виробництва.
Схожість полягає в тому, що ці методи дозволяють виробляти великі обʼєми одноманітної продукції і саме тому їх можна комбінувати один з одним.
І різниця між ними полягає в тому, що «масове виробництво» зосереджене на розбивці процесу виробництва на простіші підпроцеси, за рахунок чого досягається ефективність. «Непреривне виробництво» це метод завантаження виробництва без зупинок, яке як правило досягається високою автоматизацією, з метою максимізації обʼємів самого виробництва.
Головними перевагами непреривного виробництва є:
Максимальна завантаженість обладнання дозволяє швидше окупити це обладнання. Зменшення затрат на одиницю продукції за рахунок ефекту масштабу. Зменшення затрат на робочу силу за рахунок більшої автоматизації. Організація стабільного джерела поставок сировини, фінансування виробництва.
І єдиною умовою для роботи такого виробництва є стабільний, постійний ринок збуту продукції. А такий стабільний постійний ринок можуть мати виробники продуктів харчування, фармацевтики і так далі.
Головною ж проблемою промислових компаній в тому, що в них технічно не можна запустити непреривне виробництво. Через специфіку самого ринку та унікальних замовлень.
І тому для того, щоб якось планувати своє виробництво, особливо замовляти спеціалізоване обладнання, складні деталі (ті ж самі двигуни), сировину та фінансування - промислові компанії формують портфель замовлень, часто на роки вперед.
В той же час, формування такого портфелю це досить складне завдання, яке залежить не тільки від якості продукції і здатності продавати цей товар, а й від багатьох інший факторів, які напрацьовуються десятиріччями: Іміджу, бренду, розміру самої компанії. Ще дуже велику роль грає політика та намагання окремих країн захищати своїх виробників від іноземної конкуренції.
Тут хочу сказати, що левова частина компаній в Україні не має таких портфелів взагалі. А ті що мають, теж важко назвати портфелями і скоріш наявність одиничних довгострокових замовлень, які доповнюється постійною активною роботою в полі для завантаження поточного виробництва.
Якщо ж промислова компанія не має портфелю замовлень, то вона наражає себе на дуже великі ризики.
Чому?
1. Проблеми з закупівлями деталей. Як правило, виробник складних деталей так само планує виробництво під певний портфель. Коли ж до цього постачальника звертається виробник обладнання, то через завантаженість замовленнями від постійних клієнтів, він може виконати його пізніше на декілька міс.
2. Проблема з фінансуванням. Компанія змушена звертатись в банк кожного разу, коли отримає нове замовлення і це й процес отримання фінансування затягує сам процес виробництва.
3. Додаткові витрати. Простої у виробництві це завжди витрати, які підприємство не може компенсувати
4. Ризик втрати кваліфікованої робочої сили через простої
5. Простої зменшують ефективність виробничого процесу.
І ось саме ці чинники створювали постійні проблеми для розвитку нашої промисловості та ВПК.
Виробнику печива для планування виробництва треба знати обʼєми продажів та окремі параметри, які впливають на цей обʼєм. І виходячи з цього, він розуміє скільки йому треба какао, цукру та муки для забезпечення очікуваного обʼєму виробництва.
У виробника танків інша ситуація. Враховуючи що танки це не товар повсякденного вжитку, то виробник не може планувати своє виробництво на базі минулих періодів.
Також виробник не може стріляти пальцем в небо, купивши комплектуючі заздалегідь, в надії що в нього замовлять цей танк в майбутньому. Адже замовлення може бути через рік-два, або ніколи. Плюс коли ви купуєте якісь комплектуючі, то ви заморожуєте гроші на невідомий період, а якщо ці гроші ще були взяті в кредит, то це шлях до банкротства. Ну і останнє, можна купити одні комплектуючі, а замовник забажає інші.
Тому враховуючи ці ризики, купувати деталі треба лише під конкретне замовлення. І саме для цього був створений портфель замовлень, щоб виробник заздалегідь розумів де і як він буде купувати комплектуючі, щоб виконати ці закази. Щоб купити обладнання заздалегідь. Організувати фінансування.
Коли ж таких довгострокових замовлень нема, а замовлення робиться як то кажуть «з коліс», то виробник змушений хаотично шукати всі деталі, яких часто може не бути у вільному продажі. Що доречі, часто приводить до зриву строків, зменшення довіри і падіння іміджу.
Більше того, якщо ці замовлення мають нестабільний характер, а в Україні це вже як норма, то практично неможливо вибудувати ефективний виробничий процес. Навіть просто тому, що нестабільні замовлення зменшують робочу дисципліну (робітник може півдня робити замовлення, а інші півдня курити), втрачаються навички. І така нестабільність приводить до перманентної втрати робочого персоналу.
І це приводить до падіння ефективності виробництва. А завод який раніше випускав по 70 танків в міс, зараз випускає декілька в міс. Так само завод, який колись виробляв трансформатор за 2 міс, зараз той же самий трансформатор робить за 1 рік.
