Хто ще не зрозумів...або не в курсі:
Повномасштабну війну в 2022 році почав Путін, але запросив їх клоун з Банкової зі своїм ОЗУ і за порадою кагалу.
24 лютого – це не початок війни. Це провал церемонії капітуляції.
Вже понад чотири роки нам нав'язують формулу: «початок широкомасштабного вторгнення – 2022 рік».
Але це – спотворена формула, зручна для тих, хто хоче приховати правду.
Вона не відповідає дійсності.
Насправді 24 лютого – це не початок.
Це фінал.
Це зірвана спецоперація, яка мала завершитися без бою.
Це був не день наступу, а день передачі.
Урочистою, без опору, за протоколом: Путін – сюди, Україна – туди.
Все було підготовлено:
- влада - мовчазна,
- структури - паралізовані,
- народ - дезорієнтований,
- столиця – не озброєна.
Москва не йшла завойовувати Україну.
Вона йшла прийняти те, що вже було підписано мовчки.
Малоросія: не ідея, а інструкція.
Ми жили в ілюзії, що маємо державу.
А нам готували інше – нову форму. Малоросію.
Не як перспективу, а як інструкцію:
- під контролем СБУ,
- під «гнучким» президентом,
- під безструктурним Кабміном,
- під парасолькою «технократів без голосу».
Не треба було ламати Україну. Її просто мали перейменувати - і продовжити керувати в іншому форматі.
Росіяни йшли до Києва не на штурм, а на інсталяцію нової реальності. Парадної колони.
У святковій формі.
З пальним лише до Банкової.
А влада? Влада чекала.
Не було:
- мобілізації,
- евакуації,
- інструкцій для населення,
- оголошення воєнного стану до останнього.
Було:
- мовчання,
- спостереження,
- очікування.
Очікування чого? Передачі.
Передачі країни:
Через «зовнішній шок».
Через «кризу».
Через «втрату управління».
Через нову форму «порятунку».
Зеленський як телевізійна постать не був суб'єктом. Він був частиною сценарію.
Його емоція – страх.
Його стан – параліч.
Його влада – у телефонах Банкової.
Він не командував державою.
Він готувався погодитись.
І все пішло не за планом.
Один компонент зламався. Народ.
Розвідка РФ не врахувала, що Україна ще не повністю розчинена.
Що вона жива!
Що є ті, хто не чекає на наказ.
Хто не зрадив.
Хто вийшов з автоматом – без бронежилета, без зв'язку, без гарантій.
Сценарій капітуляції зірвав не уряд, не президент, Генштаб.
Його зірвав народ.
Не за планом Кремля – але й не за планом Банкової.
Війна розпочалася не 24-го. Вона почалася тоді, коли парадна колона зупинилася.
У перші години не було війни – була лише тиша та розгубленість.
Росіяни їхали на готову адміністрацію. Вони везли форму для параду. У Києві мали підписати, обійнятися, пообіцяти - і роз'їхатися.
Але коли вони побачили,
що ніхто не здається,
що ніхто не виходить із білим прапором,
що народ почав опір без держави – вони розпочали справжню війну.
Війна була не за їх планом.
Війна була їхньою поразкою.
Історія, яку хочуть стерти – сценарій, який реалізується знову.
Нам хочуть нав'язати наратив героїчної влади, яка нібито повела країну у бій. Але правда в іншому:
– Ніхто не поніс відповідальності за провал готовності.
- Жоден міністр не був усунений, тільки перетасований.
– Жодна посадова особа не пояснила, чому 23 лютого все було «під контролем».
Бо тільки-но ми вголос скажемо, що влада була готова до здачі, а не до бою – розвалиться вся фальшива вертикаль героїзму.
Сьогодні цей сценарій реалізується тихо.
Під виглядом:
- «єдності» без виборів,
- «стабільності» без підзвітності,
- «мобілізації» без демократії.
Малоросія, яку не вдалося запровадити парадом, запроваджується зараз:
Через закони.
Через силовиків.
Через розпуск антикорупційних структур.
Через вертикаль.
І ті, хто мав зустрічати Путіна на Хрещатику, сьогодні:
- розставляють людей у прокураторі,
- силових органах,
- уряді,
- парламенті,
- комітетах...
Якщо ми знову не зірвемо цей сценарій – нас не треба буде окупувати. Ми самі станемо їхнім проектом.
24 лютого - це день, коли народ не дозволив зрадити.
Ми не дозволили.
Але ті, хто готував капітуляцію, залишилися.
Вони не програли. Вони просто переодяглися.
Сьогодні Московія будує заводи, контрактує верстати, компоненти для довгої виснажливої війни. Але це лише один фронт.
Другий – це внутрішнє розкладання України. Їм не вдається взяти нас зброєю – тому вони розраховують, що ми самі підпишемо капітуляцію. На новому Стамбулі. В обмін на світ. У форматі «Васала». З повним демонтажем української державності та ідентичності.
Битва не завершена.
Вона – не про територію.
Вона – про Республіку.
Справжня війна – це за форму нашої держави.
За здатність народу бути джерелом влади.
За вибори.
За підзвітність.
За самостійне майбутнє.
За право не здатися.
Тому що територія без волі – це концтабір.
Прапор без вибору – це вивіска.
А Республіка – це коли народ вирішує, а не здається.














!["Істерика СОЛОВЙОВА: що пішло не так під Лиманом? [Пародія]" - Юрий ВЕЛИКИЙ (ВИДЕО)](https://static.spektrnews.in.ua/img/2026/09/2300/230079_48xx_.jpg)




