Росія зараз докладає шалених зусиль, щоб не допустити надання США зброї Україні. Включилися всі - від Путіна і розвідників до дипломатів і експертів.
Можна навіть вивести такий закон - кількість публікацій і заяв про те, що Україні не потрібно надавати зброю, дорівнює наближеності США до ухвалення рішення про її надання. Чим більше заяв і публікацій, тим, значить, ближче зброя.
Росія, звісно, розуміє, що ті джавеліни ситуацію кардинально не змінять. Якщо Україні сьогодні дадуть зброю, то завтра на Донбасі станеться рівно нічого. І післязавтра теж. Ми не підемо у наступ. Вони не підуть у наступ. На джавеліни росіяни заженуть на Донбас щось своє. А, може, навіть не заженуть. Там і так завдяки їм всього вдосталь.
Стратегічно дещо зміниться - відкриються двері для ширшого співробітництва у сфері озброєнь.
Але джавеліни - це не лише питання жорсткої безпеки. Це ще й питання наративу у комунікативній війні.
І на цьому фронті одразу станеться дещо більше - впаде психологічний бар'єр. Виявиться, що якщо Україні дати зброю, то небо не впаде на землю.
У наратив про недолугих українців, яким не можна довіряти ядерну зброю, радари, хаммери і взагалі будь-яку зброю, інвестовано стільки грошей і політичного капіталу, що можна зрозуміти схвилювання інвестора.
За джавеліни таки варто боротися. Але для захисту себе нам потрібні не лише вони. Нам потрібна ще одна і потужна зброя. І це не танки, літаки та лазери. І це навіть не ядерна боєголовка (про неї взагалі варто забути як про колишню кохану).
Це кіберзброя. Звісно, винятково оборонна. І розробляти її треба самим. Звісно, у тісній взаємодії з партнерами.
Все. Пішов пити п'ятничне вино. Чого і вам бажаю.
