Минулими вихідними на зустрічі з африканськими лідерами Володимир Путін заявив, що повномасштабна війна з Україною, розпочата Росією майже півтора року тому, досі триває тільки з вини Києва і вже могла б закінчитися миром.
На підтвердження своїх слів президент Росії продемонстрував гостям якісь документи, нібито підписані українською владою минулої весни після переговорів у Стамбулі, а потім звинуватив Київ у зриві мирних домовленостей.
Насправді таке трактування подій далеке від реальності.
Розповідаємо, що не так із версією, озвученою Путіним.
"Документ, парафований київською делегацією"
17 червня президент Росії Володимир Путін зустрівся з делегацією з країн Африки - Замбії, ПАР, Єгипту, Конго, Сенегалу, Уганди та Союзу Коморських островів.
До Санкт-Петербурга вони прибули з Києва, де за день до цього проводили зустріч із Володимиром Зеленським. Столиця України в день їхнього візиту зазнала російської ракетної атаки: членам делегації навіть довелося спускатися до бомбосховища.
У турне регіоном — перед Києвом африканські лідери встигли відвідати Польщу, яка вважається ключовим західним союзником України, — вони вирушили, аби презентувати свій власний мирний план і схилити сторони до переговорів. Спостерігачі наголошували, що це перша в історії спроба представників Африки вплинути на вирішення конфлікту, який триває на іншому континенті.
Саме обговоренню африканської мирної ініціативи і була присвячена багатогодинна зустріч у санкт-петербурзькому Костянтинівському палаці.
Після протокольних виступів президентів Комор і Сенегалу — їхній сенс зводився до того, що мир це краще ніж війна, а переговори це краще ніж бойові дії — конкретні пропозиції щодо досягнення компромісу зачитав президент ПАР Сиріл Рамафоза.
Десять пунктів мирного плану, які Рамафоза вперше презентував напередодні в Києві, можна було охарактеризувати словами "за все хороше, проти всього поганого".
Ось приблизні параметри цієї ініціативи: потрібно якнайшвидше деескалувати конфлікт і розпочати мирні переговори, визнати суверенітет країн у розумінні Статуту ООН, дати їм гарантії безпеки, забезпечити постачання зерна на міжнародні ринки, підтримати гуманітарні ініціативи (у тому числі обмін полонених та повернення переміщених українських дітей) та обговорити повоєнне відновлення.
Як саме досягти початку цих процесів, Рамафоза не уточнював.
Вислухавши Рамафозу, Путін, який спочатку обіцяв дати виступити всім шістьом гостям, вирішив сказати "кілька слів з приводу того, заради чого ми зібралися".
Вкотре виклавши своє добре відоме бачення подій в Україні — про київський "кривавий переворот" 2014 року, "зірвані Києвом та Заходом" мінські угоди і про те, як Росія була "змушена визнати" незалежність самопроголошених ДНР та ЛНР "у повній відповідності зі Статутом ООН" — Путін звернувся до найцікавішої теми, мирних переговорів між Україною та Росією.
Почав Путін з того, що "Росія ніколи не відмовлялася від переговорів" — цю тезу російська влада повторювала вже не раз. Більше того, продовжив Путін, навесні минулого року в Туреччині за сприяння її лідера Реджепа Ердогана в результаті серії переговорів було розроблено проєкт "Договору про постійний нейтралітет та гарантії безпеки України".
На доказ своїх слів Володимир Путін підняв зі столу та продемонстрував на камері сам цей договір та додаток до нього.
"Ось цей документ, і він парафований київською делегацією. Підпис стоїть", – уточнив Путін.
Що показав Путін
На поширених Кремлем кадрах можна роздивитися назви проєктів цих документів: це "Договір про постійний нейтралітет та гарантії безпеки України" та "Додаток 1. Гранична кількість особового складу, озброєнь та військової техніки, що перебуває у бойовому складі Збройних Сил України у мирний час".
Обидва документи роздруковані за допомогою кількох шрифтів, щоб показати різночитання в їхніх текстах між українською та російською сторонами.
На першій сторінці "Договору", що складається, за словами Путіна, із 18 статей, помістилися лише його преамбула та частина першої статті. З видимого фрагмента тексту можна дійти висновку про те, що учасникам переговорів не вдалося узгодити між собою навіть список сторін цього договору.
Розбіжності щодо "Додатка" виглядають набагато суттєвішими. Позиції України та Росії щодо основних кількісних параметрів ЗСУ відрізняються в рази. Наприклад, Україна визначила у проекті договору граничну чисельність особового складу своїх Збройних сил у 250 тисяч осіб, позиція Росії – 85 тисяч. Позиції сторін щодо кількості мінометів у ЗСУ відрізняються більш ніж у сім разів (1080 проти 147).
"Але після того, як ми, як і обіцяли, відвели війська від Києва, київська влада, як зазвичай роблять їхні хазяї, викинула це все на звалище історії, скажімо так акуратно, і спробую інтелігентно висловлюватися... Де гарантії, що вони й надалі не відмовлятимуться від якихось інших домовленостей?" - нарікав Путін.
Однак, продовжив він, навіть за цих умов Росія не виступає проти переговорів з Україною. Це керівництво України, за словами Володимира Путіна, "оголосило про те, що воно не вестиме жодних переговорів".
"Тому я розумію вашу стурбованість, поділяю її, і, безумовно, ми готові розглянути будь-які ваші пропозиції. Але ми не відмовлялися від переговорів – відмовилась українська сторона… Чого ж від нас хочуть?" – резюмував Володимир Путін.
Після завершення своєї промови російський президент передав слово замбійському колезі, і зустріч перейшла в закритий для преси режим.
Що це за "документи про мир", які показав Путін?
Мирні переговори, про які говорив Володимир Путін, – це серія зустрічей делегацій України та Росії, які відбулися у лютому-березні минулого року. Українську делегацію на них очолював голова фракції "Слуга народу" у Верховній Раді Давид Арахамія, російську – помічник Володимира Путіна, колишній міністр культури Росії Володимир Мединський.
Усього відбулися чотири очні зустрічі цих делегацій — три на території Білорусі та фінальна у Стамбулі. Саме після закінчення останньої з них сторони оголосили, що їм вдалося погодити підсумкове комюніке.
Про що йдеться у стамбульському комюніке
Після перемовин у Стамбулі 29 березня українська сторона описала проєкт угоди, запропонованої Москві. Документ, зокрема, передбачає, що:
- Переговори про статус Криму та Севастополя триватимуть протягом 15 років, сторони відмовляються від збройного способу вирішення цього питання;
- Питання про статус і долю районів, що контролюються так званими "народними республіками" Донбасу, виносяться в окремий пункт, його можуть обговорити президенти двох країн на особистій зустрічі;
- Україна готова погодитись на позаблоковий статус неядерної держави за наявності чітких та жорстких гарантій від низки країн. Це має бути закріплено документально.
Попередній пункт передбачає, що за наявності гарантій безпеки на території України не будуть розміщуватись іноземні військові бази та військові контингенти, а сама вона не вступатиме до жодних військово-політичних союзів.
ВВС тоді розповідала, що на переговорах сторони сконцентрувалися на обговоренні двох договорів.
Перший із них стосувався питань безпеки. Згідно з ним, Україна мала погодитися на нейтральний статус і відмовитись від розміщення на своїй території іноземних баз, отримавши натомість певні гарантії безпеки. У баченні Києва гарантами мали стати передусім західні держави, які б надали йому підтримку у разі нової російської агресії. Москва пропонувала, щоб до переліку гарантів увійшла не тільки Росія а й, наприклад, Білорусь.
Інша угода стосувалася "взаємної поваги культур" — у ній йшлося, наприклад, про способи вирішення "мовного питання" в Україні.
Одразу після закінчення переговорів у Стамбулі міністерство оборони Росії оголосило, що "з метою підвищення взаємної довіри" кардинально знизить військову активність на київському та чернігівському напрямках — російські підрозділи на той час перебували в безпосередній близькості від столиці України. Незабаром у цих областях справді не залишилося російських військових.
Київ тоді заявив, що справжня причина відведення військ – це військові невдачі Росії на цих напрямках.
Повернувшись зі Стамбула, делегації продовжили працювати над проєктами українсько-російських договорів в онлайн-режимі, розповідала ВВС. Бувало, що зауваженнями та правками до драфтів цих документів представники робочих груп обмінювалися по кілька разів на день.
За п'ять днів після цієї дати, 20 квітня, речник Путіна Дмитро Пєсков заявить, що Москва передала Києву "наш проєкт документа, який включає абсолютно чіткі напрацьовані формулювання". У відповідь Київ вустами члена української переговорної делегації Михайла Подоляка заявить, що "ніякого нового документа немає".
Невдовзі після цього тема українсько-російських переговорів про мир заглухне остаточно.
Указ про заборону вести переговори з Володимиром Путіним — не з Росією як такою — Володимир Зеленський видав значно пізніше, 30 вересня минулого року. Цього дня Володимир Путін підписав укази про визнання "державного суверенітету та незалежності" Запорізької та Херсонської областей, що дало змогу запустити процес "включення" їх до складу Росії.
Указ Зеленського про неможливість переговорів з Путіним залишається чинним і зараз.
Що не так з версією Путіна?
Про обставини минулорічних переговорів між Україною та Росією ВВС розповідала вже не раз. Версія тих подій, яку представив своїм африканським гостям Володимир Путін, сильно розходиться з тим, що розповідали ВВС московські та київські співрозмовники, які мали безпосереднє відношення до роботи делегацій.
І російські, і українські джерела неодноразово наголошували: делегації, які брали участь у переговорах, взагалі не були уповноважені вирішувати питання війни та миру. Перемовники лише готували документи, які Володимир Зеленський та Володимир Путін могли б підписати, якби справді домовилися про припинення війни.
"У Стамбулі ми фіксували: ви [Збройні сили РФ] йдете на кордони станом на 24 лютого 2022 року [дата початку повномасштабної агресії Росії проти України – ВВС], після цього починається переговорний процес, в якому братиме участь і президент, і МЗС України, і після цього виходитимемо на юридичний документ", — заявив днями в ефірі Радіо NV Михайло Подоляк, член української переговорної делегації (до речі, досі формально не розпущеної).
"Там немає жодних підписів... Безумовно, це фіктивний документ", - описав він папери, які демонстрував російський президент африканським лідерам.
Джерела ВВС і в Києві, і в Москві стверджують: на жодному з етапів недовгих переговорів Росія та Україна не були близькими до проведення переговорів на найвищому рівні – тобто між Володимиром Зеленським та Володимиром Путіним. А без цієї зустрічі досягти реальних домовленостей було апріорі неможливо, наголошували співрозмовники.
Наприклад, у деяких пунктах стамбульського комюніке прямо говорилося, що найчутливіші питання – наприклад, про приналежність Криму та окупованих територій Донбасу обговорюватимуться лідерами країн.
Важливий момент: зараз Михайло Подоляк каже, що в середині квітня 2022 року – а саме ця дата стоїть на продемонстрованих Путіним документах – "переговори в принципі були неможливими".
Пояснити цю тезу можна цілою низкою факторів. З одного боку, на початку квітня, після того, як українські військові та журналісти з усього світу зайшли до покинутих російською армією містечок Київської області, вони побачили наслідки воєнних злочинів, вчинених там окупаційними військами. Символом цих злочинів стали вбивства десятків цивільних мешканців Бучі.
Ще минулого квітня Михайло Подоляк говорив ВВС, що якби на момент стамбульських переговорів Київ мав вичерпну інформацію про масштаби цієї трагедії, українська делегація поводилася б набагато жорсткіше.
З іншого боку, 14 квітня міноборони Росії повідомило про затоплення флагмана російського Чорноморського флоту крейсера "Москва". Воєнний корабель було втрачено внаслідок української атаки, і це стало суттєвим ударом по престижу російської армії.
Ці події підірвали і без того слабку взаємну довіру сторін, і рішучість досягти домовленості за будь-яку ціну в цей момент у них значно зменшилася. Пожвавлення у переговорному процесі не настало до цього дня: співрозмовники ВВС у Києві та Москві стверджують, що контакти між двома державами зараз стосуються лише гуманітарних питань — обмінів полоненими та повернення вивезених з України дітей.
У будь-якому разі, жодних підсумкових домовленостей групам досягти не вдалося, тому неясно, про яке "парафування" говорив африканським колегам Володимир Путін.
"Фінальної домовленості точно не було, багато питань залишалося на очікувану зустріч президентів, — розповідає співрозмовник ВВС у Москві, який безпосередньо брав участь у роботі з делегаціями. — Правда полягає у тому, що українці тоді були готові на нейтральний статус і демілітаризацію за умови гарантій безпеки для України. І Путін упустив цей момент. Загрався, розраховуючи щось більше”.
Навіщо Путін дістав ці документи зараз?
Витягуючи на світло денне явно не актуальний у сьогоднішніх обставинах документ з незрозумілим статусом, Володимир Путін міг переслідувати одразу кілька цілей, переконані українські та російські спостерігачі.
Російська політологиня Тетяна Станова нагадує, що подібні заяви – про те, що це Київ зірвав досягнення такого близького миру, – ще з кінця минулого року у різних формулюваннях звучать від представників офіційної Москви.
"Російська влада має внутрішню потребу перешкодити українському контрнаступу. Зрозуміло, що у військовий спосіб вони це зробити не можуть. Але вони можуть просувати наратив, що, от, мовляв, "Росія готова до мирних переговорів, це українці хочуть війни". Вони намагаються апелювати до решти світу – не лише до Заходу, а й до світу загалом – щоб позбавити український наступ геополітичної підтримки, зробити його більш суперечливим", – пояснює Станова ВВС.
Київський політолог Петро Бурковський звертає увагу на специфіку майданчика, на якому Путін продемонстрував "зірваний українцями" "мирний план".
"Путін наголошував, що Росія поводиться у рамках Статуту ООН. Це питання важливе для лідерів Африки, які вже давно вимагають реформи ООН. Це важливо: Путін хоче засвідчити, що Росія готова до переговорів, і Україна теж була готова, але під тиском Заходу продовжила війну", — зазначає Бурковський у коментарі ВВС.
"Документ — це щось, на що можна посилатись і що можна цитувати, це інформаційна зачіпка, яка дуже добре працює на "Глобальному Півдні" — за допомогою подібних документів вирішуються проблеми на африканському континенті, наприклад, досягається перемир'я в Ефіопії чи в Судані. Таким чином, Путін прагне, щоб його позиція в очах африканських лідерів виглядала переконливіше", — додає він.
"Звичайно, на Заході ніхто не підтримує війну, але є дискусія навколо того, скільки і навіщо постачати зброї, чи повинна Україна намагатися домовитися з Росією і, можливо, навіть поступитися якоюсь частиною своєї території... Тому Путін дає цим "хорошим правильним західним елітам" аргументи, які вони зможуть використовувати у себе у внутрішніх дискусіях і говорити: "От бачите, а Росія-то готова до мирних переговорів! Ось у них навіть папірець був", – пояснює вона.
Те, про що каже Станова, схоже, відбувається уже зараз.
20 червня американський бізнесмен Девід Сакс опублікував у своєму твіттері (у Сакса майже 700 тис підписників) твіт про те, що український контрнаступ нібито складається невдало, а Росія та Україна могли досягти миру ще минулого року. У повідомленні, яке переглянули три мільйони разів, згадувалися, зокрема, документи, які в Петербурзі показував Путін.
Твіт сподобався власнику Twitter, мільярдеру Ілону Маску, який відреагував на нього словами "Добре сказано".
За словами українського перемовника Михайла Подоляка, "вкиди", вже не вперше ініційовані Москвою, переслідують єдину мету – стати підставою для припинення бойових дій та початку нового переговорного процесу. Проблема, стверджує він, полягає у тому, що цю паузу в бойових діях Росія використає для перегрупування своїх військ і поповнення виснажених запасів озброєнь.
У цій ситуації нова ескалація конфлікту з боку росіян стає виключно питанням часу, тож Україна, яка зараз володіє ініціативою на полі бою, не піде цим шляхом.
Зрештою, припускають українські спостерігачі, заяви Володимира Путіна можуть бути використані російською пропагандою для розхитування суспільних настроїв в Україні.
Риторика про те, що Росія насправді вже перемогла у війні, Україна вже демілітаризована (про це днями заявив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков) і єдиний, хто потребував і потребує продовження війни, це Володимир Зеленський (адже якщо він не воюватиме, його рейтинг впаде), активно використовуватиметься російською пропагандою для продукування деструктивних дискусій в українському суспільстві, говорив в ефірі Радіо NV київський політолог Вадим Денисенко.
Але припустити, що ці російські тези будуть прихильно сприйняті в Україні, складно. Російські обстріли, зокрема, цивільної інфраструктури, продовжуються практично у щоденному режимі, їхніми жертвами стають десятки мирних жителів.
У цих умовах слова Володимира Путіна про те, що Росія насправді бажає миру, навряд чи знайдуть підтримку серед українців.
Що буде з перемовинами?
Наразі - як і протягом практично всього перебігу великої війни між Росією та Україною - можливості для будь-яких серйозних переговорів видаються закритими. І Москва, і Київ зараз стоять на позиції, що доля війни вирішуватиметься не за столом переговорів, а на полі бою, і це не раз стверджували ВВС співрозмовники як в Росії, так і в Україні.
Стартові позиції сторін, про які протягом останніх місяців говорили в Москві та Києві, зараз виглядають абсолютно несумісними. Росія наполягає, що неодмінною умовою початку переговорного процесу має стати визнання Україною "нових територіальних реалій", тобто результатів фактичної анексії п’яти українських регіонів.
У свою чергу, Україна стоїть на позиції, що не почне з Росією жодних перемовин, поки останній російський солдат не залишить її територію у міжнародно визнаних кордонах, - тобто в тому числі окуповану частину Донбасу та Крим.
У цих обставинах оформлена указом президента України заборона вести переговори з Володимиром Путіним видається найменшою з проблем.
Численні ж мирні та посередницькі ініціативи – а останнім часом про них у різних формулюваннях говорили не лише африканські лідери, а й Індонезія, Бразилія, Китай і навіть папа римський – розбиваються об однозначну позицію Києва: основою для мирного врегулювання може бути лише мирний план президента Зеленського.
У найближчому майбутньому для обговорення його десяти пунктів Україна збирається організувати такий собі "саміт миру", куди, наскільки відомо, запрошені, зокрема, й усі перелічені вище "миротворці".
Святослав Хоменко, Єлизавета Фохт
