Річ нечувана: Росія взялася шантажувати ООН "переглядом стосунків" після того, як генсек Антоніу Гутерреш вирішив скерувати в Україну місію для вивчення фактів застосування проти її мирного населення іранських дронів-камікадзе. Ці БПЛА з сумновідомою назвою "шахеди" Москва десятками посилає в Україну, всупереч резолюції ООН.
Ще раз: агресор дозволяє собі плювати на Об'єднані Нації та ще й погрожує їм "переглянути" співпрацю з генсеком, називаючи його рішення "нелегітимним". Заступник російського посла в ООН Дмитро Полянський каже, що у РФ "не буде іншого виходу".
Гадаю, вихід буде. Про нього вже тривалий час на повний голос з трибуни ООН говорить представник України в цій організації Сергій Кислиця. До слова, виправданий історично і цілком легітимний вихід. Росію просто витурять з Організації Об'єднаних Націй як самозванця, що отримав мандат шахрайським та негідним шляхом.
"У Росії немає права вето (у Радбезі ООН. – Авт.). Росія використовує право вето, яке належить СРСР. Тому так само ми не можемо говорити й про виключення Росії з Радбезу. Бо вона не належить до кола членів. Що б мені не казали щодня мої колеги в Нью-Йорку, посли інших країн", - заявляв колись Кислиця.
Агресор дозволяє собі плювати на Об'єднані Нації та ще й погрожує їм "переглянути" співпрацю з генсеком, називаючи його рішення "нелегітимним"
Цього ж разу він відреагував на слова Дмитра Полянського не менш жорстко: "Справді дебільна логіка від одного з найогидніших людей, яких коли-небудь бачила ООН: Росія переоцінить співпрацю з Генеральним секретарем Антоніу Гутеррешем, якщо він відправить експертів до України для перевірки безпілотників, які, очевидно, були виготовлені в Ірані та використовувалися в порушення резолюції ООН для вбивства мирних жителів".
Я завжди загадуюся над питанням: звідки у Путіна, його камарильї таке відчуття безкарності та права на свавілля – де б не йшлося: у власній країні, на теренах вчорашніх колоній, у міжнародних організаціях найвищого штибу? Можна говорити про корупцію, так звану "шрьодеризацію", можна — про гроші (статутні внески, які для великої країни є відповідно високими), зрештою, не виключаймо інкорпорованість у бюрократичні структури цих інституцій всюдисущих агентів ФСБ.
Але, гадаю, це не вичерпує переліку мотивів зверхності та вседозволеності Москви. Росіяни не хочуть і не вміють поводитися інакше. А, зрозумівши, що світ застосовує до них ті ж правила, скажемо так, дипломатичного етикету, як і до інших повноправних членів спільноти, дикуни чинять по-дикунськи, насміхаючись з делікатності та цивілізованості своїх візаві. Що ж до незаконності перебування амбасадорів РФ у Радбезі, то у Кремлі досі сподіваються на те, що в ООН таки не зважаться визнати помилку юристів 1991 року, після якої трапився цей маразм, що триває й досі.
Символом російської дипломатії став хрущовський черевик, яким перший секретар ЦК КПРС грюкав у Генасамблеї, та так, що головуючий зламав молоток, намагаючись заспокоїти несамовитця. Утім, Микита Сергійович істерив, принаймні у статусі представника легітимного члена ООН.
Але, гадаю, навіть в ООН відчувають якими загрозами вагітний союз агресивної Росії з не менш "безверхим" Іраном. І та, й інший, на нещастя є ядерними країнами (хай не заспокоює вас псевдоконтроль над Тегеранською ядерною програмою, якою іранці крутять, мов циган сонцем). Тому у питанні постачання Москві дронів-камікадзе, тобто відверте нехтування резолюцією ООН, міжнародна спільнота і сам Антоніу Гутерреш мусять бути непоступливими.
Росіяни не хочуть і не вміють поводитися інакше. А, зрозумівши, що світ застосовує до них ті ж правила, скажемо так, дипломатичного етикету, як і до інших повноправних членів спільноти, дикуни чинять по-дикунськи, насміхаючись з делікатності та цивілізованості своїх візаві
"Не можна сподіватися на мир, поки божевільні диктатури існують поруч з вами", - заявив Сергій Кислиця, зізнавшись, що війна забрала й одного з членів його родини.
Тому або ООН відновить свій статус авторитетної інституції, у якій світ шукатиме шляхів уникнення конфліктів, а винні у розпалюванні війн та нехтуванні людськими правами викинуть за двері, або ж повторить сумну долю Ліги Націй, стане ще одним доказом того, що людство не здатне знайти точки дотику у подоланні національних егоїзмів. Насправді – здатне. Біда лише в тім, що кожна твереза ідея, щойно набувши організаційних форм, обростає бюрократією з усіма притаманними їй ґанджами.
