Одна з них, це коли з усіх телеефірів цитують людину, яка ще вчора не давала для цього приводу, бо працювала в іншому жанрі. Цитують з серйозними обличчями. Наче людина дуже добре на цьому знається. Наче вона професійна. І це з одного боку смішно, а з іншого - сумно.
Якщо вчорашній алкоголік дядя Ваня раптом стане охоронцем та натягне форму якоїсь фірми, я не стану вважати його дуже надійною людиною. Бо я бачила, ким він був вчора.
Якщо вчорашня пліткарка та відома сусідам махінаторка раптом потрапить на посаду в міськраді, я не повірю, що вона навчилася бути чесною. Бо я бачила, якою вона була вчора.
Якщо вчорашній ледарь та шукач простих рішень якимось чином стане депутатом, я не повірю, що він став професійною людиною. Бо я бачила, ким він був вчора.
Все тому, що я вважаю послідовність або її відсутність тією рисою, на якій базується репутація. І ніяка форма, ніяка посада, ніякі повноваження не створюють нову особистість, якщо вона не поводила себе як особистість до сьогодні.
Бо не можна стати професором за рік чи два - знання потребують наполегливості та важкої праці. Бо не можна стати льотчиком, лише отримавши посвідку - досвід напрацьовується роками. І не можна стати кимось, кого нас зобов'язують поважати, та кого цитують - якщо ми знаємо, хто ці люди насправді.
Це абсурд - на чорне казати біле.
Бішуся мовчки, але матюкатися хочеться все частіше). З авторитетами у нас справа все гірше, я вам скажу.
