росія – найбільша з держав, що мають вихід до Північного Льодовитого океану, що займає близько половини його берегів. Інша половина поділена між США, Канадою, Данією (Гренландія – її залежна територія), Ісландією та Норвегією. Після вступу Швеції та Фінляндії до НАТО в альянс тепер входять 7 з 8 країн, які володіють територією за Полярним колом.
Єдиною країною, яка не входить до НАТО, є, звичайно ж, російська федерація, і у путіна найактивніша і найпослідовніша арктична програма. Москва розширює і оновлює і без того значний флот криголамів — за останні чотири роки росіяни ввели в дію три нові атомоходи, і ще як мінімум три перебувають на верфях, йдеться в матеріалі Bloomberg.
Але у світі НАТО вся увага прикута до випробувань абсолютно нового бойового криголама – вражаючого «Иван Папанин». Цей російський військовий корабель, який є дизель-електричним, а не атомним, очікується, буде повністю готовий до кінця цього року. За ним підуть ще два кораблі того ж класу.
Попередні російські криголами, як і їхні побратими з НАТО, були по суті неозброєними та призначалися для досліджень, супроводу торгових суден та базових «операцій присутності» (демонстрація прапора та можливостей). Але нові бойові криголами мають значний наступальний потенціал, включаючи 76-мм скорострільну зброю (аналогічну тому, що стоїть на американських фрегатах) і пускові установки для протикорабельних і крилатих ракет наземного базування. Це серйозні бойові кораблі вагою 9 тисяч тонн приблизно як американський есмінець з керованими ракетами класу Arleigh Burke.
Таким чином, у росіян скоро з’явиться бойовий корабель, здатний пробиватися крізь крижаний покрив практично в будь-яких зимових умовах. Єдиними кораблями, порівнянними за криголамними характеристиками, є норвезькі кораблі класу Svalbard, але вони не мають наступального бойового потенціалу.
У ВМС США немає криголамів. Антикварний криголам берегової охорони Polar Star, введений в експлуатацію в 1976 році, знаходиться на верфі на консервації. Програма будівництва полярного сторожового корабля нового покоління неодноразово відкладалася і значно перевищувала бюджет, і очікується, що судно з’явиться не раніше кінця десятиліття.
Китай, незважаючи на те, що не має арктичних територій, будує криголами. Пекін має три середні судна — найновіше з них класу Ji Di вагою майже 6 тисяч тонн — і четверте на підході. Хоча вони класифікуються як дослідницькі судна, ми знаємо, що Пекін рідко обходиться без воєнних цілей. У будь-якому разі нові кораблі — це чіткий сигнал, що путін та китайський лідер Сі Цзіньпін активізують співпрацю на задньому дворі НАТО.
У їхні спільні плани може входити створення загрози глобальним ланцюжкам поставок; проведення місій спостереження та присутності у Північному Льодовитому океані; отримання цінного тактичного досвіду, включаючи координацію з підводними операціями китайських та російських атомних ударних підводних човнів; та просування російських територіальних претензій на розвідку нафти та газу у спірних зонах.
Що ж робити НАТО? Нова арктична стратегія має спиратися на чотири стовпи.
По-перше, альянс повинен скористатися тим, що до його складу увійшли дві нові країни, які мають значний арктичний досвід. Швеція та Фінляндія є членами Арктичної ради, збройні сили обох країн мають багатий досвід дій в умовах суворих холодів. Швидка інтеграція шведських та фінських сил та засобів, а також їхнього політичного впливу в Арктичній раді є ключовим моментом.
Далі слідує створення бойового криголамного потенціалу альянсу. США повинні розпочати реалізацію програми полярних сторожових кораблів і розглянути можливість переобладнання деяких есмінців ВМС на кораблі льодового класу.
Третій елемент – спостереження, навчання та патрулювання. Зараз країни-члени проводять епізодичні операції, але вони повинні почати думати про Арктику так само, як про Середземне або Балтійське моря, де є постійні флотилії, готові вести постійні бойові дії. НАТО має проводити навчання не рідше одного разу на рік. Супутникове покриття регіону також потребує покращення.
Нарешті, НАТО необхідно переглянути плани на випадок непередбачених обставин та програми штабних навчань. Альянс регулярно розробляє та тестує нові стратегії захисту країн Балтії та Польщі від росії, йому необхідно зробити це і щодо надзвичайних ситуацій в Арктиці. З особистого досвіду я знаю, що на розробку, перевірку та затвердження цих планів оборони витрачаються роки.
Коли десять років тому я був військовим командувачем НАТО і висловлював побоювання з приводу Арктики високопоставленим канадцям, вони радили мені розслабитися, і казали, що це «Крайня Північ, але низька напруженість». Один з них пожартував, що якщо росіяни нападуть на Канаду через Арктіку, «ми зрештою займемося їх пошуком та порятунком». Може й так. Але це було задовго до конфлікту в Україні та посилення уваги путіна до бойових криголамів. Арктичні можливості росії більше не є приводом для жартів.
Автор статті — Джеймс Ставрідіс, адмірал ВМС США у відставці, колишній командувач Європейського командування ЗС США та Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі.
