"Розповім одну історію..." - Павло Бондаренко

"Розповім одну історію..." - Павло Бондаренко

Можете, звісно, сумніватися, але це правда. Розповідав чувак, який був при цьому присутній. Завуч школи тоді з посади злетіла, а диркторка ледь партквитка на стіл не поклала. А було це так.

В СРСР до визначних "комуністичних" дат завжди проводили якісь заходи: лінійки, уроки мужності, зустрічі з ветеранами, конкурси декламаторів, театралізовані постановки, конкурси строю й пісні та інша подібна мура.

Отож, вирішили якось перед 7 листопада (хто забув або не знав - головне свято в СРСР, дата "великої жовтневої соціалістичної революції") провести зустріч з ветераном, який брав участь у тій "революції". Запросили, посадили у почесному кутку на сцені за стіл з червоною скатертиною. Спочатку то вірші декламуваи, то післні співали, а потім головне - спогади ветеранські.

А діду було вже так добряче під 90 рочків - часу зщ 1917 пройшло чимало. У діда стареча деменція. Але пам`ять гарна, особливо на яскраві події далекого минулого. А тут ще й питання піонери задають - кому яке написали на бомажці.

Один питає:

- Діду, а вас буржуї гнобили?

- Ох, ще і як гнобили.

- А чи ви страйкували?

- Аякже, звісно.

- А через що?

- Ну, от, наприклад, зарплату на заводі нам видавали великими купюрами, а чарка горілки у шинку коштувала 5 копійок. Зайдеш після получки, а шинкарка решти не має. Тож ми страйкували, аби частину зарплати давали дріб`язком.

Завчука, відчуваючи, що діда понесло не в ту степ, почала швиденько заговорювати його, наполягаючи на тому, яке важке життя було у пролетарів і що навіть кровно зароблені гроші платили так, щоб людям було незручно.

- А, так, так, - хитає головою ветеран, який усе глибше погрузав у глибини пам`яті, - важке, дуже важке життя. А знаєте, що було найтяжче, дітки? Вибрати в магазині окіст. Зайдеш, а вони висять, такі: копчені, в`ялені, свинячі, яловичі, баранячі, а там онде ковбаси які хочеш, а в кутку діжка з чорною ікрою по рублю вісімдесят за кіло...

І слину так зглитнів гучно - на увесь зал чутно.

тут хтось з піонерів не витримав й вигукнув:

- Так а нащо ви революцію робили?!

- Що? Га?! - стрепенувся дід. - Так цеє, усі пішли і я пішов...

Кажуть, увесь педколектив після цього "заходу" в учительській горілкою відпоювався. А наступного ранку директрису, завучку і старшу піонервожату викликали... куди слід...

Ну і аби ви, друзі, мали уявлення. Середня зарплата у фабрично-заводських робітників та молодших чинів у 1913 році - 24 рублі.

А от деякі ціни: картопля - 5 копійок/кг; батон білого здобного хліба (300 гр) - 7 коп; житнього (400 гр) - 4 коп; свинячий ошийок - 30 коп./кг; свіжий сом - 20 коп./кг; рубаха вихідна - 3 рублі; чоботи ялові - 5 рублів; гармонь - 7 рублів 50 коп.

На фото: керівництво (замазано радянською цензурою) та робітники паровозобудівного заводу Геартмана (Луганськ), того самого, на якому працював майбутнеій видатний революціонер Клим Ворошилов. Зверніть увагу на зовнішність, одяг та взуття "гноблених пролетарів".