За трибуною доповідає Герой України. І де-факто, і де-юре. Людина, яку всі ці роки поважають підлеглі. Якого закарпатці називали "няньо" - тобто, "батько". Людина, якій одягли Золоту зірку одразу ж після виходу з Дебальцевого з оточення. За спогадами тих, хто був поряд з ним в ті дні, він майже не спав і в буквальному сенсі відключався сидячи. Судячи з табло в Верховній Раді, його доповідь була дуже короткою і тривала буквально кілька хвилин. Це начальник штабу ГШ. Але оте шобло, яке мій дорогий нарід в якомусь угарі обрав представляти його інтереси, не сподобилось посидіти і послухати ці три хвилини бодай з поваги до людини, яка захищала їх ще тоді, коли серед депутатів не було мейнстрімом писати під кожним постиком "пишаємось ЗСУ". Натомість повертається спинами і тим, що понижче спини і точить ляси. Тут, по ідеї, спікер мав би закликати до порядку і поваги, але, як бачимо, і в нього є важливіші справи. Бо, подумаєш, якийсь там Герой України та ще начштабу ГШ доповідає в країні, де триває гостра фаза війни. Кому воно цікаво.
Нешановні, найкраще, що ви зараз можете зробити - це вибачитись перед Героєм України за те, що поводили себе як бидло. А поки ви намацуєте в себе совість і строчите черговий лицемірний постик про те, як ви любите, вірите і пишаєтесь ЗСУ (як це зробив пан Одарченко - один з цих вихованих і "люблячих" армію), це зроблю я.
Сергію Олександровичу, вибачте.
