"Складність нашого прикордонного життя" - Олена Кудренко

"Складність нашого прикордонного життя" - Олена Кудренко

На відео - Харків позавчора ввечері. Принаймні так коментують його місцеві телеграм канали. Навіть без відео ми розуміємо складність нашого прикордонного життя тут.

І ось що я хочу сказати: майже мільйон тих, хто тут залишився, і ще півмільйона тих, хто виїхав - були би щасливі дати Бєлгороду відповідь. Бо зараз все погане, що у нас коїться, роблять вони. Звідти. Навіть не переходячи кордон. Прекрасно дістають до будь якого району Харкова.

Скачуть від радощів, що півроку руйнують Харків. Прекрасно розуміють, що робить російська армія, куди вона всі ці місяці йшла та що вона робила. Мені здається, що вони там навіть чули вибухи, які через них ставалися у нас. Чули і знали.

А потім косять під дурників: "А нас за что???" Найганебніше, що з того моменту, коли мешканці Бєлгорода отримують якісь "хлопкі" та вибиті вікна - вони "скрєпно обіжаются" та кричать: " вот надо х@хлам атамстіть". Коли самі отримують саме відповідь, на свої ж дії.

Бєлгород - це наша харківська Газа. Це територія тероризму, яку ми мусимо подавити, погасити, поставити на місце.

Погано, що ми втратили той український Бєлгород зразка 1918 року, принаймні я в інеті зустрічаю старовинні фото з українцями саме цього року. А українців, які там залишилися, місцеві прозвали перевертнями. Я спочатку бачила одну сторону "медалі" - що вони продалися росіянам, перетворилися на них. А вони ж просто залишилися жити на своїй, українській, землі.

Якщо світ визнав одні кордони України, то ми тут мріємо, щоби світ визнав і справжні. Хоча б помріяти можна?