Якщо ви думали, що в Україні все вже бачили - тримайтеся. У нас новий рівень сатири по-українськи: екс-заступник генерального прокурора Дмитро Вербицький, фігурант гучних журналістських та антикорупційних розслідувань, вийшов у публічну площину з філософською колонкою «Реформування правоохоронної системи чи просто ротація кадрів?». Мовляв, «реформи правоохоронних органів не спрацювали, корупція жива, система зсередини гнила». І додає: «Справжнє реформування - це зниження корупційних ризиків». Мдя, тепер я бачив все!
Що ж, як то кажуть, не щодня людина, яку звинувачують у клрупції та незаконному збагаченні настільки відверто тролить антикорупційні органи. Але якщо органи гальмують, то він тролить. Читаєш таке - і хочеться видати державну премію за акторську майстерність. Але замість оплесків - розкладемо по пунктах.
Історія Вербицького - не просто байка про заначку прокурора. Це детективна сага. Все почалося з розслідування «Схем» влітку 2024 року: в елітному містечку «Коник» під Києвом за смішну ціну був оформлений особняк на племінника прокурора. Майже одночасно з'ясувалося, що дівчина Вербицького - Христина Ільницька - стала власницею котеджу і Porsche Macan T на загальну суму 52 млн гривень. При тому, що її сукупний дохід за 10 років - 360 тисяч.
Потім - Туреччина. В Анталії квартира на першій лінії моря, оформлена на екс-дружину чиновника Вікторію, була задекларована за 3,9 млн гривень, хоча ринкова вартість - не менше $320 тисяч. Також виявлено дві Lexus, кеш на 2 мільйони, крипта, офісний центр в Одесі - оформлений на родичів.
За оцінкою НАЗК, обсяг необґрунтованих активів - майже 29 млн гривень. І що зробив Вербицький? Подав до суду на НАЗК... за «пошкодження репутації». Тому що головне, на його думку, - не походження грошей, а «гідність». І ця людина була заступником Генпрокурора. Це майже діагноз Генпрокуратурі.
Замість того щоб зникнути з радарів, Вербицький перевзувся: з жовтня 2024 року він не просто екс-прокурор, а голова благодійного фонду «Країна Добра», заснованого на перейменованій структурі одеського адвоката. Партнер у благодійності - все та ж Ільницька, тепер уже в дизайнерській кепці від Ruslan Baginskiy за 15 000 гривень. Патріотично!
Акції фонду - типова передвиборча «гречка»: безкоштовні діагностики, фото з пенсіонерами, рожеві кульки та банери з логотипом «Батьківщини». А сам Вербицький вже став офіційним обличчям цієї партії в Хаджибейському районі Одеси. Цікаво, кого ще з зашкварених корупцією підтягнуть до себе ближче до виборів?
Для посилення образу «соціального героя» в хід пішла і масова медійна кампанія: хвалебні пости в локальних Telegram-каналах, рекламні публікації в ЗМІ, де Вербицький подається як «меценат», «волонтер», «приклад нового патріотизму». Останне взагалі викликає багато питань. Вся ця активність - не більше ніж димова завіса, за якою ховаються мільйони незадекларованих гривень і політичний камбек за старими лекалами: трохи гуманітарки - і ти знову в грі
На цьому тлі особливо гостро виглядає мовчання НАБУ. Справа зареєстрована 13 травня 2024 року за ст. 368-5 КК України - незаконне збагачення. В наявності: акти НАПК, десятки журналістських розслідувань, закордонна нерухомість, розбіжності в деклараціях, підставні особи, неадекватні ціни на майно та ознаки схем виведення активів на коханок і родичів. Але за рік ні підозри, ні обшуку, ні арешту. Суд перенесли, адвокати не з'явилися, обвинувачений - тим більше. Станом на червень 2025 року, справа фактично паралізована.
А в самому НАБУ, як повідомляють джерела, негласне правило: «своїх колишніх» не чіпати. Особливо, якщо ті «в темі» і знають, як все влаштовано - від тендерів до слідчих процедур. Вербицький - класичний приклад «вбудованого» прокурора, який не просто уникнув переслідування, а перетворив свою позицію на захисний актив. Замість правосуддя - прес-конференції. Замість підслідності - маніфести про корупцію, де фігурант виступає в ролі експерта. І замість інституційного удару по системі - її ритуальне відбілювання руками самої системи.
Парадокс у тому, що саме існування справи в реєстрі НАБУ вже використовується Вербицьким як алібі: мовляв, «якби було щось серйозне - давно б пред'явили». Такий ефект недослідження - не просто слабкість, а системний збій, коли не порушення справи перетворюється на індульгенцію. В результаті, правоохоронна архітектура - від НАБУ до САП - грає роль громовідводу, який не спрацьовує за призначенням.
Іронія в тому, що саме Вербицький у своїй колонці пише: «Корупція стала ще глибшою і винахідливішою». Згоден. Але ж він сам і є уособленням цієї «винахідливості». Його дівчина з Porsche, квартири на родичів, закордонні активи. Все це і є система, яку він нібито критикує.
Вербицький - це не збій системи. Він її системний продукт. Він знає всі входи і виходи. І тепер, коли НАБУ не працює, він виходить на арену і пояснює нам, як зробити систему «менш корумпованою». Все по старому принципу «Не можеш подолати корупцію? Очоль її!»
Справа Вербицького - це вже не про одного прокурора. Це про НАБУ, яке боїться торкатися «своїх». Це про майбутнє цієї інституції. Про партії, де піар на пенсіонерах замінює політичну відповідальність.
І в цьому кривому дзеркалі ми бачимо головне: в Україні можна купити котедж за 2 млн, оформити його на коханку... і стати «борцем» за реформи. Можна бути екс-прокурором з квартирою в Аланії - і одночасно «політиком», який нарікає на «втрату професіоналізму правоохоронної системи».
Доти, доки такі персонажі не сидять на лаві підсудних, а роздають гуманітарну допомогу і планують йти в Раду - ніякі реформи не працюють. Тому що боротьба з корупцією у виконанні корупціонерів - це не очищення. Це грим.
