Ідея Глобального саміту миру не лише провалилася, але й запустила токсичну хвилю миротворчих ініціатив, більшість з яких була розроблена Кремлем. Це деморалізувало західні спільноти, які почали втрачати довіру до здатності України нанести поразку російській армії.
Більше. Орбан і Фіцо в середині союзницької коаліції почали вимагати припинити воєнну допомогу Україні та примусити її до капітуляції з Путіним. Глобальний Південь і Африка стали пасивними союзниками Москви, а Індія – спонсором воєнної політики Путіна.
Врешті, вся ініціатива була віддана Трампу, який підхопив ідею Глобального саміту миру і пообіцяв закінчити війну за 24 години угодою з Путіним.
Одночасно він обіцяє знищити ХАМАС і разом з Ізраїлем нанести удар по Ірану, не переймаючись миротворенням.
Найперше тому, що Нетаньяху і всі еліти єврейської держави не допускають навіть думки про мир зі своїми ворогами на їх умовах. Щось подібне відбулося із піар-планом «Плану перемоги». Ставка примусити Путіна до справедливого миру силою Заходу теж провалилася.
Трамп пропонує саміт Путіну без Зеленського, демонстративно заявляючи експансіоністські територіальні претензії, який «друг Володимир» реалізує в Україні.
В той час Європа перебуває в стані воєнно-політичної складної трансформації. Їй цілком можливо прийдеться протистояти одночасно Росії й Трампу.
В цих умовах єдиним і критично необхідним варіантом мала б стати власна, національна воєнно-політична, економічна і соціальна стратегія президента Зеленського. Її немає. Навіть в якійсь теорії. Відсутня ідея самостійної, із переконливою опорою на союзників, визвольної війни з Росією і проекція в майбутньому.
В цьому плані, оскільки президент Зеленський не може здійснити політичне сальто-мортале, то ситуація все більше буде ставати неконтрольованою, непрогнозованою і накопичувати хаос.
Внаслідок дії простих і складних законів «політичної фізики» дій Трампа, який буде боротись зі спадщиною Байдена, в тому числі щодо України, складних процесів в ЄС, де набирають силу інформаційно-пропагандистські, диверсійні й корупційні атаки всередині України Кремля.
І дві контроверсійні вимоги суспільства – забезпечити оборонну стабілізацію фронту та почати наносити удари по російських військах одночасно із розпиленням демократичних прав і свобод, проведенням економічних і соціальних реформ, зменшенням силового тиску на суспільство і боротьбою з корупцією. Внутрішня криза, яку неможливо буде не помітити, відбудеться в точці їх сходження.
Отже, перед президентом Зеленським стоїть неймовірне завдання: якось зупинити війну і перезапустити весь політичний процес в Україні. Як варіант, після встановлення миру між Україною і Росією з належними гарантіями.
В тому числі – зовнішнього невтручання в електоральні змагання українців. Ще вчора ця тема була «табу». Сьогодні провідні українські ЗМІ оцінюють можливості й способи різноманітних систем голосування. На контрольованій теорії України, на лінії фронту, за кордоном, виключаючи Росію, Білорусь і підконтрольні Кремлю країни. Грузію та інші.
Проблема тут стає набагато складнішою, аніж собі її уявляють. Президент Зеленський є основою існуючої стабільності, певного політичного паритету і воєнних спроможностей.
Попри постійне просування російських військ, Путін не досяг стратегічних успіхів в Україні й досягнути вже їх не зможе. Гарантією цього є президент Зеленський. І це неможливо піддавати сумніву. Притому, що основою забезпечення суверенітету і державності виступають ЗСУ.
Проте, це стратегічний тупик. Війна на виснаження не може тривати вічно. Путін тримає високу мобілізаційну і достатньо економічну спроможність воювати наступний рік з переходом у 26-й.
І хоч Україна має достатні ресурси для власної оборони у 25 році, прорахувати подальше майбутнє неможливо. Проблема в союзниках, які можуть виявитись недостатньо стійкими для продовження протистояння з Росією.
