Останнє інтерв'ю Михайла Подоляка Наталії Мосейчук є цінними емпіричним матеріалом, оскільки воно - рідкий інсайт щодо розуміння змісту внутрішньої політики в центрі її сьогоднішнього формування, в Офісі Президента. Це - дійсно дуже цікаво і важливо, тому я дозволю собі трішки структурувати.
1. В Офісі є розуміння, що діючий зараз (під час війни) політичний режим в Україні не є демократією у повному обсязі. "Повторний приход" демократії (термін Михайла) - можливий лише після завершення війни. "Війна - це про обмеження" (це теж Михайло).
2. Головні завдання внутрішньої політики сьогодні, в умовах обмеженої демократії:
2.1. розбудова інститутів "з нуля" (бо діючи інститути не відповідають "масштабам глобальних викликів");
2.2. оновлення еліти;
3. Питання легітимності президента (юридично) з травня 2024 не існує.
4. Зеленський добре розуміє специфіку моменту і ініціює "все, що потрібно робити".
5. Зеленський - дуже якісний СЕО, який підготував "програму", Єрмак - головний операційний директор у СЕО. Якщо міжнародних партнерів не влаштовує операційний директор, вони можуть сказати про це СЕО (Президенту).
5. Подальші ротації у владі будуть, оскільки Президент хоче отримати "оптимальну структуру прийняття рішень, оптимальну їх аналітичність".
6. "Круглого столу" в парламенті не буде, оскільки цей формат себе історично не виправдав. Представники різних фракцій в парламенті спілкуються між собою. У разі питань - вони знову ж таки можуть сказати про це Президенту. Крім того, є функціональне розуміння, чим має займатися парламент під час війни, які закони і з якою швидкістю потрібно ухвалювати.
7. Кожна інституція (не лише Президент) має взяти на себе відповідальність (і уряд, і парламент) - на прикладі кейсу про ухвалення закону про мобілізацію.
8. Ми тільки сьогодні отримали суб'єктність, завдяки Президенту Зеленському.
9. "Треба жити без ілюзій".
***
Отже, будь-яка ясність - краще її відсутності, бо без ілюзій дійсно краще, терапевтичніше. Хочеться сказати багато, обмежуся мізером.
- Реально вдячна за п.1, бо він правдивий. Це - абсолютно точно, політична системи під час війни має працювати за правилами, що відрізняються від норм мирного часу. Абсолютно ясно, що п.1. детермінує доповнення п. 2.1 про формування під час війни таких інституцій, які уможливлять відновлення демократії після війни. Бо, наразі, м'яко кажучи, тривожно.
- Гарний, без жартів, п. 7 про необхідність відповідальності всіх політичних інституцій. Єдине "але": відповідальність - це навичка, яка має постійно тренуватися, прокачуватися. Нема сенсу вимагати демонстрації відповідальності від органів влади (уряду, парламенту, судів), які останній раз, за великим рахунком, брали на себе політичну (!) відповідальність не згадаю коли. тому відповідальність інституцій (так само, як і підзвітність, інклюзивність, професійність, ефективність) потрібно виховувати. Базовим інструментом такого виховання є дотримання принципу "розподілу влади" (якщо ми перебуваємо в демократичному наративі).
- Я знаю про існування щонайменше двох українських форсайтів. Цікаво, чи моделюють колеги, який рівень демократичної деградації (авторитарного проникнення) можуть дозволити собі інституції під час війни, щоб зберегти здатність повернутися до демократичного формату по її завершенню. Вважаю таке питання важливою темою великої публічної наукової дискусії.
***
Фото - про чудовий ранок в Києві. Дякую ЗСУ, що мала можливість пити каву та писати цей пост.
