.. Друга світова. Британія.1940 рік, жовтень.
Британська авіація програє повітряну битву в небі над Ла- Маншем. Катастрофічно не вистачає літаків і пілотів. Високий рівень втрат свідчить - Британія зможе протриматися ще хіба що тиждень. А потім - вторгнення гітлерівців на острови неминуче.
Британці мобілізують всі можливі засоби дезінформації ворога, британські газети й радіо стверджують, що резерви повітряного флоту Британії поповнюються небувалими темпами..
І Герінг, який курирує Люфтваффе, і який не в захваті від масової загибелі цвіту німецької авіації, ламається. На доповіді у Гітлера, пише історик Алан Джон Персиваль Тейлор, він пропонує різко змінити тактику - згорнути практику повітряних боїв над протокою і переорієнтуватися на нічні бомбардування англійських міст, насамперед Лондона. Гітлер - проти, але нічого не може протистояти натиску улюбленця народу Герінга.
Війна над Ла-Маншем згасає. Британські ВПС отримали час на передишку і поповнення парку літаків новими Спітфайрами.
Але уявімо, що серед британських офіцерів знайшовся один чесний, який вважає, що уряд бреше народу, а народ має знати правду про втрати Британії, про те, що Британська авіація на межі колапсу.
Знайшовши такого самого чесного журналіста в опозиційній "Дейлі Міррор", цей чесний офіцер зливає в пресу повну картину британських втрат і невтішні цифри з резервами.
З відчуттям виконаного обов'язку обидва достойники чекають, поки німецькі війська знесуть режим брехуна Черчілля...
* * *
1940 рік. Німецька авіація летить бомбити Ковентрі. Черчілль дізнався від розвідки про плани Люфтваффе, але не попереджає про це жителів Ковентрі. Ворог не має знати, що британці зуміли зламати код їхньої унікальної шифровальної машини Енігма, а отже можуть перехоплювати повідомлення німецьких військових.
Але уявімо, що знайшовся чесний офіцер повітряної розвідки МІ-6 Фредерік Вінтерботтом, який узяв і злив незалежним ЗМІ всю правду про зраду Черчілля ще в 1940 році ( насправді він описав це в книзі лише в 1974), бо вважав, що сім'ї загиблих у Ковентрі повинні знати правду.
* * *
19 листопада 1940 року молодий британський льотчик Джон Каннінгем вперше в історії збив ворожий літак з допомогою радара. Ані британський народ, ані німцьке командування про цей винахід не знали. Але знали, що це відбулося вночі, в умовах обмеженої видимості.
Каннінгем між тим продовжував збивати ворожі літаки, і весь час саме вночі, за що перетворився на народного героя і отримав прізвисько "Котяче око".
Німці щось запідозрили, і щоб направити їх хибним шляхом, британський уряд вигадав примітивну, здавалося б, "мульку". Лорд Вултон, міністр продовольства в британскому уряді пояснив британцям, що вся справа - в споживанні пілотами великої кількості моркви, яка підвищує гостроту зору. Це дало старт пропагандистській рекламі з плакатами на кшталт: "Нічний зір може стати питанням життя і смерті. Їжте моркву..".
Не відомо, чи клюнули німці на цю хохму, але деза дала британським ВПС виграш у часі.
Але ж уявімо, що помічник лорда Вултона міг виявитися кришталево чесною людиною, не потерпів того, що його бос бреше в очі мільйонам британців, і злив усю правду про моркву і радари в найчеснішу газету Британії "Дейли Воркер", яка неодноразово потерпала від судових гонінь за те, що писала, як британські можновладці збагачуються на війні.
* * *
Навесні 1943 року британська розвідка МІ-5 розробила операцію під назвою "Фарш", яка була покликана дезінформувати німців щодо висадки військ союзників на Сицилії.
На іспанський берег за допомогою субмарини було підкинуто тіло одного безхатька, перевдягнутого в форму майора британської морської піхоти, в кишенях якої були документи на їм'я Вільяма Мартіна, листи на його адресу, фото нареченої, повідомлення про банківські заборгованості, тощо. А до руки прикуто валізку з цілим стосом не дуже секретних паперів і кількома приватними листами, де йшлося про скору нагоду закупитися "сардинами в консервах" та інші дурниці.
Усе це, на думку, розробників операції мало наштовхнути німців на думку, що готується вторгнення військ союзників у Сардинії та на Корсиці (а не на Сицилії, де воно насправді планувалося).
Легенда майора Мартіна детально пророблялося, його прізвище було занесено до складу морської піхоти, підтасовано справу з проходження військової служби й підвищення у званні, вигадано батька - правовірного католика та наречену Пем.
Газета "Таймс" розповіла слізну історію про смерть героя.
Особисто Гітлер,який славився своєю інтуїцією, клюнув на цю історію. І висадку американсько-брттанського десанту,якої ніхто з німців не очікував, вдалося успішно здійснити.
Але був серед старших офіцерів МІ-5 один недоброзичливець, такий собі Джоні Беван, який був категорично проти операції "Фарш", яку вважав провальною авантюрою, всіляко гальмував і навіть особисто докладав Черчиллю про її шкідливість для фронту. Утім Черчілль всупереч протестам Бевана схвалив операцію.
І уявімо собі, що ображений і розчарований Беван, звертається до тієї ж таки "Таймс" і пропонує перевірити, а чи не фейком є новина про загибель Біллі Мартіна в авіакатастрофі, і чи не є його наречена Пем насправді агенткою контррозвідки на ім'я Джин Леслі?
І хіба чесні журналісти "Таймс" не учепилися би за нагоду повідати британському народу про те, як спецслужби намагаються використати вільну пресу в своїх цілях?
* * *
Ех, не було в ті часи серед британських офіцерів, політиків і журналістів справді чесних людей. Не те, що в наші часи.