"В 1991 Харківський танковий завод ім. Малишева вийшов на пік свого виробництва і виготовив 800 танків" - Павло Вернівский

"В 1991 Харківський танковий завод ім. Малишева вийшов на пік свого виробництва і виготовив 800 танків" - Павло Вернівский

Вдумайтесь в цю цифру - 800 танків в рік!

Після здобуття незалежності об’єми виробництво суттєво знизились, але в 90-их роках були досить високими. В 1996 був підписаний контракт з Пакистаном на поставку 320 танків Т-80УД. І тоді середньорічні темпи виробництва складали не менше 100 танків на рік.

Зараз звичайно ніхто навіть не заїкається про те що ми могли робити в минулому. І вже навіть не стоїть питання виробництва танків у таких кількостях.

Нажаль, ми опустились до такого рівня, що зараз не можемо вирішити більш простіші завдяння. І не можемо виробити навіть найпростіші вироби, такі як снаряди чи міни по старим радянським технологіям.

Парадокс цієї ситуації полягає в тому, що для цього в нас є все: виробничі потужності, радянські технології і навіть гроші. Пам’ятаєте як я писав, що в минулому році в бюджет повернули 90 млрд грн, бо не змогли освоїти ці гроші? Також, недавно НБУ відрапортував, що міжнародні резерви збільшились до 31 млрд дол.

Також Україна зараз отримує десятки мільярдів долларів міжнародної підтримки. А по прогнозам голови НБУ за наступні декілька років розмір допомоги перевищить 100 млрд дол!

Знову ж таки, цим питанням ніхто не цікавиться, але чому Україна може отримувати допомогу не тільки зброєю, а й закордонним обладнанням, сировиною для виробництва?

В чому тоді проблема? Проблема існує тільки в тому, що в нас нема організації.

Тому що для такого виробництва потрібно як мінімум розібратись в усіх деталях процесу виробництва окремої зброі. Розділити цей процес на окремі підпроцеси. Зрозуміти проблеми кожного окремого підпроцесу і розробити рішення для кожного з них. В окремих випадках це можуть комплексні рішення і можуть бути унікальними.

Однак, знову ж таки, це процес організації виробництва який існує в кожному бізнесі. Але коли мова заходить про те що економіка держави це єдиний механізм, а окремі виробники це складові цього механізму, то тут у наших можновладців виникає ступор, бо вони елементарно не можуть подивитись на ситуацію зверху.

Звичайно, це мені хочеться в це вірити, бо якогось раціонального пояснення всього цього пздц я не бачу.  

І якщо проблема дійсно в персоналіях, які не можуть це зробити, то їх необхідно змінювати. А на їх місце ставити тих хто це може зробити. В Україні таких людей більш ніж достатньо. Просто треба давати шанс , і також карт-бланш, не тільки своєму найближчому оточенню, а дійсно пробувати знайти необхідних фахівців на стороні.