"В купе потяга, крім мене, три жінки..." - Тетяна Доцяк

"В купе потяга, крім мене, три жінки..." - Тетяна Доцяк

Всі повертаємося з Німеччини. Одна з пасажирок - викладачка німецької, розповідає двом іншим, що влаштувалася працювати в тамтешню школу. Ще дві пасажирки - мама з донькою, остання вчиться онлайн в українському виші на вчительку. Викладачка радить студентці влаштуватися в німецьку школу і будь-що зачепитися. "Так, будемо намагатися", - каже дівчина.

В Дрездені ми зупинилися пообідати в кафе. За сусіднім столом компанія дівчат з України. Спілкуюся з однією - економістка - міжнародниця, закінчила український виш і шукає роботу в Німеччині. Каже, більшість її друзів повертатися в Україну не збирається. І це одні з найрозумніших дітей країни - мають освіту, знають мови. Я впевнена, Німеччина зробить все, щоб такі діти залишилися.

Я згадую дитину з українського деокупованого села, яка півтора року не бачила вчительку навіть в екрані комп'ютера. Раз на день вона ходить на гору, щоб упіймати інтернет і взяти домашнє завдання. Або хлопчиків із звільненого села, які облаштували халабуду в точці, де ловить інтернет і ходять туди, як у школу. Першокласника, який не вміє читати. Або 10-ті, 11-ті класи, де переважно дівчата - мами бояться повертатися з синами з-за кордону, бо їх не випустять з України після 18-ти. І вони лишаються там, вступають в українські виші і вчаться дистанційно. Або вступають у закордонні університети, щоб вчитися очно, бо на думку багатьох дітей і їхніх батьків дистанційне навчання може бути лише як заміна очному на короткий час, а на тривалий термін - неприпустимо.

І от вони опиняються за кордоном без рідних, друзів, в чужій країні, з чужою мовою. Вони не можуть приїхати додому на канікули, на Різдво чи Великдень, бо їх не випустять назад, щоб продовжити навчання. Що відчуває дитина, яка не має змоги приїхати додому? А якщо війна триватиме ще кілька років - як швидко діти втратять зв'язок з країною? Як швидко вони забудуть дім?

Я розумію, що нас чекають важкі часи...

Треба облаштовувати укриття й відкривати школи й університети оффлайн по максимуму, де це можливо. Це так само важливо, як закупляти дрони. Тим вчителям, що викладатимуть очно, підвищити зарплату, щоб заохотити повертатися тих, хто перебуває за кордоном. І переглянути умови перетину кордону для юнаків, можливо, варто дозволити вільно виїжджати на навчання хлопцям до 25-ти років. Адже вони й так виїдуть до 18-ти, а от чи захочуть потім повертатися...