Цифри кожного чергового соцопитування викликають у політично заклопотаних людей подив.
Дивує їх не те, чому не ростуть рейтинги Порошенка чи Тимошенко. А те, чому тримаються рейтинги Зеленського.
Президент-дилетант, здається, уже всіх дістав до печінок, більшість опитаних вважає, що справи в країні йдуть гірше нікуди...Але рівень недовіри до нього менший, ніж до його головних конкурентів.
Чому так?
А давайте-но подумаємо, кого хочуть бачити на чолі держави пересічні українці? Аніку-воїна? Конструктора непопулярних і болючих реформ? Зубодробильного диктатора, який прийде й порядок наведе?
Я гадаю, українці завжди обирають Кота Леопольда.
Не всі, звичайно. Є 15% радикальних ватників, які оберуть умовного Жукова. Є 15% націонал-революціонерів, які оберуть умовного Бандеру.
А є ті, кого презирливо називають "болотом". Безідейні. Які прагнуть спокійно жити, мати дах над головою, хліб і до хліба, кохатися і ростити дітей.
Вони не хочуть революцій і військових перемог. Вони не хочуть болісних реформ. Вони вважають, що аби політична еліта не заважала їм, і не обкрадала, вони б могли заможно й щасливо жити. Вони й чекають свого кота Леопольда. Того самого, який стоїчно терпів капості мишви й тільки закликав: "Хлоп'ята, нумо жити дружно!"
Пам'ятаєте, звідки взявся цей мем в українській політиці? Із вуст невдахи Януковича в 2004 році, коли він обізвав Ющенка "шкодним котом Леопольдом". І тоді, раптом образ миролюбного котика з старого радянського фільму настільки припав до душі прихильникам Помаранчевої революції, що малюнки Кота Леопольда стали ледь не одним з символів того, першого Майдану.
Віктор Ющенко, побитий хворобою, з вимученою посмішкою і трохи невпевненими рухами скидався на мімішного мультяшного кота. І від нього чекали. що він-то вже помирить між собою суспільство, яке Медведчук і Ко намагалися розділити на сорти.
Дозволю собі припустити, що й всі подальші президентські вибори були пошуками ідеалу миротворця, який мав би склеїти розбите на друзки суспільство.
І за Януковича багато хто з націонал-патріотів голосував тому, що не хотів бачити при владі мутну соціал-революціонерку Тимошенко. І Порошенка обирали в 2014 році саме за цими параметрами. Від нього очікували миру і консенсусу в суспільстві. Навіть Турчинов (до Порошенка) в якості в.о. президента здавався ідеалом миролюбності -пастор же ж.
Але - не виправдали. І ота поміркована більшість обрала того, хто трохи скидався на кота-миротворця, актора Зеленського.
Він теж не виправдав. Але принаймні не змушує воювати одну частину нації проти іншої -російськомовних з україномовними, прихильників НАТО з тими, хто його боїться, націоналістів з соціалістами, а останніх з лібералами.
Багатьом неприємно бачити цифри соцопитувань, відповідно до яких не так вже й багато українців готові йти на фронт і помирати за Батьківщину.
Але, щоб віддавати життя за Батьківщину, треба знати, що всі ми бачимо нашу Батьківщину однаково.
А хіба у нас жителі Львова мріють про таку майбутню Україну, якою її бачать харків'яни, які свого часу голосували за Кернеса, чи одесити, які віддали голоси за Труханова?
А якщо ти знаєш. що Україна, за яку ти віддаси життя, стане не такою, як ти мріяв, то чи варто виявляти героїзм?
Пересічні українці, яких "пасіонарії" називають болотом, чекають людину, яка б могла розповісти нам про Україну, яка б була своєю для всіх українців, незалежно від політичних переконань. мови, віри, геополітичних настроїв.
Чи можливий у нас такий президент? Політологи кажуть, що ні. Ніхто не піде на поступки. Бо біда наша - переконаність політиків у власній монополії на істину. Біда наша - небажання хоча б на йоту поступитися принципами. Біда наша - що кожен вірить що переможе і як переможець отримає все.
Втім, народ наш терплячий. Він чекатиме свого кота Леопольда. Майже безнадійно обиратиме його серед мстивої мишви, шукаючи хоч якогось зовнішнього подіб'я.
А поки не знайде буде обирати виконуючих обов'язки. Симулякрів президента-об'єднувача, президента консолідатора нації, миротворця. Не з ворогами примирювача - а між собою, в середині нації. Ідеал, якого нам так не вистачає.
Хто повісить дзвоник на шию і замуркоче, того й оберуть...
