Сьогодні спробуємо завершити оцінку оборони м.Авдіївка...
Аби, не розводити "многАбукафф", які, наскільки я зрозумів, ніхто не читає й навіть не цикавиться "у загальному сенсі", що там накалякав Машовець... спробую сформолювати свої аргументи та кінцевий висновок, максимально лаконічно й коротко...
Аргумент 1...
Ключовим фактором, який став, по-суті, поворотним моментом в обороні Авдіївки, був прорив передових підрозділів противника до ключовго пункту (або, якщо бажаєте, трикутника) "Бревно" - садове товаривство "Івушка" - Авдіївська автобаза...
Не лазання по тунелям у південній частині Авдіївського району оборони, не прорив до Степового, не численні атаки з півдня... у цьому сенсі не були вирішальними.
Саме обхід передових підрозділв противника території Авдіївського коксохіму зі сходу та південного сходу й їх просування на ключові для Авдіївської групи українських військ комунікації вирішили подальшу долю Авдіївки...
Аргумент 2
Командування противника більше 2-х місяців, з початку своїх активних масованих атак в районі Авдіївки, діяло саме так, як від нього очікували - намагалася проломити систему оборони ЗСУ на флангових напрямках, втрачаючи у цих наполегливих та нескінчених лобових атаках купу живої сили та ОВТ... маючи мінімальні темпи просування.
Більше того, цілком ймовірно, що вони продовжували би усе це робити й далі, в таком же дусі до сих пір (ну або, до самих пуйловських "виборів")... якби не різка та раптова зміна усієї, так би мовити, парадігми російського наступу, приблизно місяць-півтора тому.
Наскільки я розумію, російське командування на зміну своїх підходів та методів подальшого ведення наступальних дій в районі Авдіївки наштовхнула, так звана "проблема коксохіма"...
Еволюція прийняття відповідного рішення російським командуванням, відбувалася, схоже, наступним чином...
- усвідомлення того факту, що доля оборони Авдіївки таки буде вирішуватися не на південному, а на північному фасі... адже саме його треба було "занести" за лівий фланг Авдіївської групи ЗСУ, тоді як південний - вже був "занесений", аж до Водяного.
- розуміння того, що "занести" його, минуючи "коксохім", не вийде... й таки доведеться з ним "щось вирішувати"
- пошук й знаходження "альтернативного" рішення, у вигляді зміни напрямку концентрації головних зусиль на північному фланзі Авдіївського району оборони... з дирекції Степове - Бердичі на напрямок північніше Пісочного кар'єру...
Аргумент 3
Як на мене, саме це й стало... основною причиною (звісно, окрім значної переваги противника у силах та засобах, ресурсах та предметах МТЗ) того, що "воно все посипалось" в районі Авдіївки...
Іншими словами, цей перенос головних зусиль противника з одного напрямку на інший... виявився для ЗСУ, скажімо так, непомітним... Хоча, наскільки я розумію, тактична та оперативна-тактична розвідки своєчасно вскрили факт перегрупупвання двох окремих мотострілецьких бригад (омсбр) противника південніше їхніх смуг наступу, а також розгортання у другому ешелоні ще однієї омсбр...
Аргумент 4
Я не буду, зараз переповідати усім добре відомі нещодавні події в Авдіївці, але зазначу, що в рамках цього переносу (тобто практичної реалізації свого "алтернативного рішення") командування противника провело цілий комплекс заходів, зокрема;
- перегрупування сил й засобів (114-а та 30-а омсбр, разом із 21-ю омсбр + один з танкових полків 90-ї тд, змістили смугу свого наступу з напрямку північніше коксохіма на смугу південно-східніше коксохіму)
- одночасно, 15-а омсбр противника продовжувала "робити вигляд", що вона прагне за будь-яку ціну прорватися у Бердичі, а також збирається штурмувати коксохім саме з півночи
- командування противника різко наростили обсяг та рівень інтенсивності використання повітряного компоненту на цьому напрямку, в тому числі для бомбардування КАБ-ми
- в рамках відновлення та продовження наступу, силами південного угрупування (в основному - сили та засоби 1-го АК 8-ї ЗВА) організувало серію атакуючих та штурмових дій ( в тому числі, й то саме "лазання тунелями"), аби не дати українському командуванню можливості "маневрувати резервами та підсиленням"...
- провів противник й перегрупування своєї артилерії, розгорнутої на цьому напрямку, до 2\3-х арт-угрупування противника сконцентрувалось на підтримці дій саме північного групи, по напрямку на коксохім та південніше...
Наскільки я розумію, аби прийняти, такого роду, рішення командуванню противника довелося зробити певні зусилля "над собою" й це було для нього достатньо нелегко... одночасно, принаймні, по двом причинам:
- сам факт, необхідності вести штурмові дії в умовах більш-менш щільної забудови у порівнянні із можливістю наступати на "відкритій місцевості", коли всю цю Авдіївку можливо обійти з півночі, не зразу вклалася у голови російських командирів-начальників...
- необхідність "втягнутися" у своєрідний коридор між позиціями ЗСУ на коксохімі та Пісочному кар'єрі (до сих пір, такого роду "поступки" російського командування закінчувались для нього досить "плачевно") не могла не насторожувати його... з усіх точок зору, це здавалося цілковитим самогубством...
Й тим не менш, росіяни рішилися на цей крок...
й він став дя них успішним.
Замість, місяців "бесплодных" лобових штурмів на флангах, цей крок дозволив противнику прорватися до "швер-пункту" по найкоротьшому шляху й заняв він у них десь приблизно 2-2.5 тижня...
Аргумент 5...
Навіяний він растиражованою у пабліках в заключний період бойових дій, власне, за саме місто Авдіївка точкою зору, вже не пам'ятаю, когось з наших військових, про те, що під час оборонних боїв на плацдармі (виступі) із загрозою флангового охоплення та оточення основну масу резервів та підсилення треба використовувати не у внутрішньому переметрі району оборони, а тримати їх поза його межами й задіяти для контр-атак проти флангових угрупувань (груп) військ противника...
Чесно кажучи, як воно було насправді... із резервами та підсиленням на Авдіївському напрямку та їх використанням, я не знаю. Тому оцінювати дії українського військового командування, у цьому сенсі - не можу...
Але, загалом, з цією точкою зору, я повністю згодний... Тому що це одна з основ оперативного мистецтва. Скажімо, одна, з так званих "прописних істин"...
Від себе додам... Такого роду угрупування для гіпотетичної (ймовірної) деблокади та контр-атакуючих дій "на флангах" варто зосереджувати та розгортати поза межами основної території району оборони, який знаходиться під загрозою обходу, охоплення (оточення), ЗАЗДАЛЕГІДЬ...
Більше того, у самому районі оборони, який противник збирається (може) обійти та оточити, варто тримати наряд сил й засобів рівно такий, який здатний його утримувати. Пихати туди нові й нові війська, взагалі не варто... Особливо тоді, коли у вас "на флангах" дійсно - реальні проблеми...
Ну й кінцевий висновок...
Очевидно, що російське командування цілком оволоділо основами методології проведення операцій різного рівня та масштабу "на оточення". По суті, вони вважають її основним інструментом "решительного и быстрого разгрома войск противника"...
Причому, російське командування, очевидно, розуміє, що ця його методологія - цілком зрозуміла й нам. Але, не дивлячись на це, все одно, раз за разом ми спостерігаємо приблизно один й той самий алгоритм...
- поступове та повільне "витискання флангів", нехай навіть дуже дорогою ціною... але, ну дуже наполегливе
- потім - або "смыкание флангов", як це було у Бахмуті, або один "розколючий прорив" до ключової точки, як це було у Авдіївці...
Головне питання полягає в тому - як цьому усьому запобігати, із тим набором сил та засобів, які нині мають ЗСУ...?
Очевидно, що відповідь лежить, якби це не звучало тавтологічно... на тих самих "флангах"...
