Огляд
Сьогодні буде «старий добрий», але незаслужено забутий нами формат «різного» (мається на увазі інформація, корисна для врахування в процесі організації та ведення бойових дій). Поговоримо про відносно "нову", так звану "байкерську тактику" російських передових підрозділів.
1. Вороже командування продовжує процес підготовки та оснащення своїх штурмових підрозділів, насамперед щодо їх адаптації до мінливих умов ведення бойових дій у тактичній зоні.
Зокрема, противник активно оснащує свої штурмові (передові) підрозділи легкою автотехнікою та мотоциклами, намагаючись посилити їх здатність швидко та з мінімальними втратами долати так звану «кілл-зону» (ділянку місцевості між позиціями своїх та українських військ, де зосереджена основна маса вогневого ураження передових підрозділів й частин ЗСУ, включаючи FPV-дрони, а також вогонь основної маси їх артилерії та мінометів).
За думкою російського командування, з масовим застосуванням вищезазначених засобів індивідуальної моторизації його штурмової піхоти, кількість цілей, які стає необхідно уразити українським вогневим засобам, у порівнянні з випадками застосування російськими військами бойових броньованих машин (ББМ), навіть у досить значній їх кількості, зростає кратно. Це, своєю чергою, може сприяти «перевантаженню» всієї системи вогневого ураження передових підрозділів Збройних Сил України, які вони, як правило, вибудовують на тих напрямках та ділянках, де найбільш ймовірні спроби атак та штурмів з боку російських військ.
Більш того, наявність у російських військовослужбовців, з числа особового складу атакуючого підрозділу, індивідуальних або колективних легких, швидкісних і маневрених засобів моторизації різко підвищує шанси на мінімізацію втрат самого атакуючого/штурмового підрозділу, за рахунок значного скорочення часу перебування його особового складу у згаданій «кілл-зоні».
Іншими словами, російське командування, виходячи з власного сумного досвіду організації та ведення бойових дій на тактичному рівні (так звані «м'ясні штурми»), як йому здається, знайшло вдалий метод (тактичний прийом), який має значною мірою нейтралізувати здатність Збройних Сил України відбивати численні атакуючі/штурмові дії своїх передових підрозділів «класичного типу». Перш за все, за рахунок раннього виявлення їх просування і масованого вогневого ураження ще до виходу атакуючих на рубежі їх переходу в атаку/штурм. За думкою російського командування, для цього достатньо різко збільшити швидкість пересування свого "штурмовика", а також їхню колективну здатність активно маневрувати, у найнебезпечнішій для них так званій "зоні вбивства".
Наскільки я розумію, російське командування вважає, що таким чином український підрозділ, який обороняється, просто "не встигне відпрацювати" по кожному такому швидкому і спритному "байкеру", особливо тоді, коли їх часом стає більш-менш багато.
2. Щоб зрозуміти «глибину вивчення» цієї теми командуванням противника, наведу кілька даних і показників.
Російським командуванням розроблені відповідні штатні норми і стандарти оснащення окремих підрозділів, частин, з'єднань і навіть об’єднань, які використовують штурмові підрозділи в ході бойових дій. Наприклад, в окремій мотострілецькій бригаді (омсбр), де всі її штатні батальйони (мсб) використовують по одній штурмовій роті, кожна з них повинна мати «в штаті» такі засоби:
- мотоцикли – до 30 одиниць
- квадроцикли – до 20 одиниць
- баггі (всі види) – до 6 одиниць
Окремі підрозділи та частини, що використовують для проведення атакуючих/штурмових дій так звані зведені або спеціально сформовані "штурмові загони" (взводи), оснащуються такими засобами:
- мотоцикли – до 9 одиниць
- квадроцикли – до 20 одиниць
- баггі (всі види) – до 6 одиниць
Крім того, навіть у штурмових ротах "типу V" («в миру» - підрозділи, укомплектовані підслідними, засудженими, різного роду «штрафниками» і т. д.) існує встановлений типовий штат «індивідуальної моторизації»:
- мотоцикли – до 15 одиниць
- квадроцикли – до 20 одиниць
- баггі (всі види) – до 3 одиниць
Примітно, що за ступенем моторизації різного роду «-циклами» російська типова «штурмова рота» і «штурмовий взвод» відрізняються не дуже істотно - тільки кількість мотоциклів. Думаю, це пов'язано з тим, що на практиці своїм повним складом "штурмова рота" використовується за своїм прямим призначенням у щоденних атаках і штурмах набагато рідше, ніж взвод. В основному, і найчастіше, противник атакує/штурмує силами саме штурмового взводу (максимум – двома).
Причому ще частіше, на практиці, діють лише 1-2-і штурмові групи (відділення). Тому, російському командуванню тримати техніку «індивідуальної моторизації» в роті більше ніж на 1-1,5 взводу просто не має сенсу і не рентабільно (інакше, ніяких мотоциклів не напасешься).
Крім того, в результаті втрат, поломок, неправильної експлуатації і т.д. всі ці норми і стандарти «для мотоциклів» дуже рідко виконуються на практиці. Зазвичай російське командування оснащує свої штурмові підрозділи цими засобами моторизації в тих обсягах, які йому вдається "наскирдувати", в тому числі за рахунок добровільних пожертвувань населення ри-фи, "озабоченного современными проблемами российской империи",протягом певного періоду підготовки штурмових підрозділів.
Іншими словами, масовість та інтенсивність використання засобів моторизації російськими штурмовими підрозділами на практиці суттєво обмежена, очевидно, значно меншими можливостями російського командування щодо організації їх поставок безпосередньо у війська у кількості та обсязі, які хоча б приблизно відповідали розробленим ними ж нормам та стандартам.
3. Тепер трохи про масштабування та "поширення кращих практик".
У зв'язку з цим російське командування, наскільки я розумію, прийшло до висновку, що існує «високий рівень ефективності нових тактичних прийомів, розроблених на новій технологічній основі». Тому сьогодні воно намагається використовувати цю практику «якомога ширше» і «якомога глибше».
Для прикладу розглянемо ситуацію з «моторизацією піхоти» в 3-й загальновійськовій армії (ЗВА), також відомої «у дівочості», як 2-й армійський корпус (АК) так званої «нм лнр».
Так, до складу цього об'єднання, яке діє на Сіверському та Краматорському напрямках, входять 6 мотострілецьких бригад (4-та, 6-та, 7-а\127-а, 85-та, 88-а та 123-тя омсбр + принаймні, не менше 2 мотострілецьких полків (мсп) армійського підпорядкування (1102-й та 1194-1-й мсп). Всього в частинах і з'єднаннях армії діє (використовується) – 29 "звичайних" штурмових рот, 13 штурмових рот "типу V" та до 6-и окремих штурмових взводів і груп.
Всього в цій армії на кінець квітня - початок травня налічувалося досить значні обсяги засобів індивідуальної моторизації штурмових підрозділів, зокрема:
- до 1125 мотоциклів
- до 975 квадроциклів
- і близько 210-215 баггі (всіх типів, включаючи «саморобні» і китайські «гольф-кари»).
З огляду на той факт, що в 3-й ЗВА зараз відбуваються значні організаційні та штатні зміни (замість цілого масиву різнорідних бригад і полків в армії формуються 3 регулярні мотострілецькі дивізії), те, що в оснащенні окремих мотострілецьких бригад цієї армії є суттєві відмінності, не повинно особливо дивувати.
Типовий комплект для мотострілецької бригади, яка використовує до 3-х «звичайних» штурмових рот, мінімум 2 штурмові роти «типу V» та має до 1-2 штурмових взводів (для «спеціальних» штурмових взводів у резерві)
- 129 мотоциклів
- 120 квадроциклів
- 30 баггі
Іншими словами, кількість засобів "індивідуальної моторизації", які постачаються частинам і з'єднанням російського війська, безпосередньо залежить від того, скільки і яких саме штурмових підрозділів вони можуть сформувати і "розгорнути" в даний момент або в самий найближчий час на тому чи іншому напрямку, де діє ця армія.
У свою чергу, кожен з мотострілецьких полків в цій армії має "штатно", як засоби індивідуальної моторизації особового складу своїх штурмових підрозділів - до 90 одиниць мотоциклів, до 60 одиниць квадроциклів і близько 33-36 баггі.
І все ж, на даний момент, російське командування вважає за краще використовувати в якості основного тактичного прийому проведення атак\штурмів КОМБІНОВАНИЙ метод. Тобто, ведення противником атакуючих і штурмових дій в тактичній зоні, відбувається не виключно у "індивідуально моторизований" спосіб, а являє собою таку собі певну "суміш" (у різноманітних "пропорціях") класичних форм ("пішки" або з використанням бронетехніки) та "моторизованих" атак та штурмів.
Оскільки, очевидно, оснащення своїх передових (мається на увазі саме штурмових) підрозділів фактично цивільними засобами індивідуальної моторизації особового складу дає їм переваги, в порівнянні з "класичними" методами, лише частково, тобто - не вирішує ВЕСЬ спектр завдань, які їм необхідно вирішити в наступі на тактичному рівні.
Очевидно, що при використанні виключно цього методу особовий склад атакуючого підрозділу все одно залишається вразливим до всіх видів засобів ураження. До того ж, це суттєво не впливає на загальну КІЛЬКІСТЬ особового складу, який може бути «доставлений» на передові українські позиції під час атаки/штурму. Це лише збільшує шанси противника зробити це швидше та з меншими втратами для себе, ніж в ході «класичної» атаки\штурму
Тому на практиці російське командування вважає за краще поєднувати і розподіляти функції (завдання) між своїми штурмовими підрозділами, як оснащеними "піхотною моторизацією", так і неоснащеними, або оснащеними класичною бронетехнікою. З їхньої точки зору, це вважається найефективнішим методом.
Підведемо підсумки...
Звичайно, в сучасній тактиці організації та ведення загальновійськового бою, в нинішніх реаліях, немає ніяких «магічних» тактичних прийомів на кшталт панацеї. Тобто, методу, який би міг кардинальним чином ГАРАНТОВАНО сприяти успіху атакуючого. І масове оснащення російським командуванням своїх передових (штурмових) підрозділів так званими "засобами індивідуальної моторизації" у цьому плані не є винятком. Бо насправді, на практиці, є багато способів, що дозволяють успішно цьому протидіяти.
Інша справа, що противник явно дуже наполегливо шукає і намагається знайти найбільш дієві шляхи (методи) для підвищення ефективності своїх атакуючих/штурмових дій в тактичній зоні. Іншими словами, він намагається «вчитися» і змінюватися. Й над цим варто замислитись.
В цьому сенсі, цілком можливо, що тактика російського командування, щодо горезвісних, так званих "м'ясних штурмів", через певний проміжок часу може дуже суттєво змінитися.
