За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими – за неповні три роки повномасштабної війни, у російському полоні загинуло 184 військовослужбовці ЗСУ.
Тут важливо наголосити, що вони не просто загинули від поранень чи хвороб – вони були цілеспрямовано замучені російськими окупантами. Заморені голодом, замучені тортурами, для них були створені нестерпні умови, що призвели до загибелі у катівнях.
Російські окупанти системно здійснюють терор та геноцид українців на всіх рівнях, від тилу, поля бою та закінчуючи катівнями своїх в’язниць. У цьому контексті хочу провести виразну паралель з тим, що в армії рф виведено у системність вбивство українських військових, які потрапляють у полон на полі бою. Розстріли полонених мають множинні верифікації та докази, що лише підтверджує виведення цих злочинів на регулярну основу.
Важливо відзначити, що подібними діями російське командування не тільки скоює військовий злочин, а й ставить під загрозу майбутнє своїх солдатів, які так само потрапляють у полон до ЗСУ. Ось тільки загроза не в тому, що українські військові можуть помститися окупантам за закатованих побратимів, а в тому, що кількість полонених російських вояків зростатиме і достатнього обмінного фонду у російського керівництва в якийсь момент може не виявитися. І як цю масу повертати на росію? Не годувати ж їх до глибокої старості.
Це зайвий раз відзначає байдужість російського командування на всіх рівнях до своїх підлеглих, рядового і молодшого офіцерського складу.
Але важливо відзначити ще один момент. За кожним злочином, скоєним як на полі бою, так і у в’язницях, стоїть як рядовий виконавець, який натискає на курок чи підключає електроди до військовополоненого, а й той, хто дає таке розпорядження. І це аж ніяк не безіменні люди-тіні, а такі, що мають не тільки П.І.Б., але й адресу проживання, графік переміщення, вразливі місця.
Як показав час, кожного військового злочинця рано чи пізно, але відплата наздожене. І це, знову ж таки, як показав час, не порожній звук, а також системна робота.
