Григорій Сковорода — виходець із сім’ї незаможного козака з села Чернухи на Полтавщині. Батьки його були побожними, гостинними та чесними. Вихований у такому середовищі юнак відзначався твердістю духу, прагненням до знань, зосередженістю на своєму внутрішньому світі. У 1738 році батьки відправили сина на навчання до Київської академії, де він незабаром відзначився серед однолітків винятковими здібностями, а в 1742 році був запрошений до придворної співочої капели в Петербурзі.
Лише через два роки йому вдалося повернутися до навчання. В академії Сковорода вивчав філософію, вітчизняну, західноєвропейську і античну літературу, досконало опанував латину, грецьку та німецьку мови. У 1750 році йому трапилася нагода вирушити в тривалу закордонну подорож, і молодий філософ відвідав Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, познайомився з життям європейських народів, їхньою культурою, з новими течіями у філософії та літературі.
Після повернення до України Сковорода розпочав педагогічну діяльність. Викладав у Переяславському колегіумі, потім тривалий час працював домашнім учителем у найбагатшого землевласника Степана Томари на Переяславщині. У ці роки філософ зблизився з життям селянства і перейнявся бажанням стати корисним простим людям. Від 1759 до 1769 року Сковорода викладав етику і поетику в Харківському колегіумі й остаточно переконався в неспроможності старих методів викладання. Однак змінити існуючу систему йому не вдалося, і тоді він приходить до рішення — власним життям дати взірець простоти, ясності, духовної чистоти і любові до мудрості.
Більше чверті століття Григорій Сковорода, «переповняючись живим відчуттям істини», мандрував по містах і селах Лівобережної України, ділячись із кожним, хто побажає, своїм духовним досвідом. У період мандрівок написано більшість його поетичних творів, що увійшли до збірника «Сад Божественних пісень». Подвижницьке життя, глибина і простота його учення привернули до особистості Сковороди загальну увагу. Він прагнув розбудити «мисленну силу» свого народу. На його думку, звертання до вищих і вічних цінностей — це і є порятунок і єдиний шлях до щастя.
Творча спадщина Григорія Сковороди — 17 філософських трактатів, збірки поезій «Сад Божественних пісень» і «Байки Харківські» — являє собою єдину й цілісну систему поглядів. Кожним кроком, словом, вчинком, усім своїм життям Сковорода затверджував найвищі моральні принципи: волелюбність, твердість духу, почуття власної гідності, щирість, любов до добра й любов до ближнього. На довгі століття його вчення стало джерелом мудрості та натхнення для поколінь українців.
Свій життєвий шлях один із найшанованіших філософів 18-го століття завершив «у праці праведній» 9 серпня 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю він заповів поховати його на узвишші біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, але не піймав».
