Ми не знаємо точних дат життя митрополита Іларіона, відомо лише, що розквіт діяльності цього видатного письменника, церковного та державного діяча припав на епоху правління Ярослава Мудрого. Деякі відомості про першого руського митрополита можна знайти в «Повісті минулих літ», де під 1051 роком він згадується як один із священиків князівської церкви в селі Берестове. Завдяки освіченості та подвижницькому життю Іларіон рано набув популярності, його високо цінував князь, і в тому ж році Собор руських єпископів обрав його главою церкви — митрополитом. До цього часу митрополитами ставали лише греки, вихідці з Візантії. Однією із заслуг Іларіона є складання церковного уставу, який тривалий час діяв на Русі. Крім того, він брав найактивнішу участь у створенні першої російської бібліотеки при Софійському соборі.
Після смерті Ярослава Іларіон був зміщений з посади. Він оселився в одній із печер Києво-Печерського монастиря. Сучасник залишив нам згадку про нього: «чорноризець Ларіон», що «книгам хитр писати... і по вся дні та нощі писаше книги в келії...». Імовірно, у цей період і було створено більшість літературних творів, які принесли колишньому митрополитові безсмертну славу.
У Давній Русі не було заведено підписувати свої твори — книги найчастіше залишалися анонімними. В наші дні вважається, що перу Іларіона вірогідно належать «Слово про закон і благодать», «Молитва» і «Сповідання віри». Його головна праця, «Слово про закон і благодать», по праву вважається родоначальником давньоруської літератури — вона присвячена історичній діяльності князя Володимира Великого. Тут яскраво виражено тривогу за долю Руської землі, князівських родів, церкви, підкреслюється духовна бідність язичництва у порівнянні з багатством ідей і понять, які принесло на Русь християнство.
Іларіон, подвижник і геніальний письменник, закінчив свої дні простим ченцем Києво-Печерської обителі.
