Наприкінці листопада Україна та Франція підписали угоду про співпрацю в сфері авіації, що включає постачання багатоцільових винищувачів Rafale, а також восьми батарей ПРО SAMP/T.
Щоправда, йдеться радше про протокол щодо намірів, аніж про чіткий контракт: застовпити галявину перед тим, як вестимуться переговори про гарантії України та виділення підтримки. Мова не про наявні засоби, як зі шведськими «Грифонами», а про потенційні експортні замовлення нової техніки на роки вперед.
Вашингтон явно тягне ковдру заблокованих в ЄС мільярдів на себе, до того ж лобіюючи, щоби щось отримала і сама Росія, тому Європа хоче позначити свої інтереси.
Природно, ЄС потребує збільшення кількості багатоцільової бойової авіації, але всі три виробники завалені замовленнями на багато років вперед — той же Dassault Aviation має здати 270+ машин Індії, країнам Затоки, Єгипту, Греції, при плановому на найближчі два роки піковому навантаженні в 36 машин на рік, а в Італії, крім Eurofighter Typhoon збирають F-35 по ліцензії.
Щось можна передати з пакетів для імпортерів, щось із наявності ЗС Франції, але основну масу машин доведеться виготовити для України з нуля. Це подвоєння наявного пакета замовлень.
Нам ці борти необхідні для полювання на метальників КАБів, заміни МіГ-29 та Су-24 для роботи по землі та виведення F-16 у чисті літаки ППО, для перехоплення «Шахедів» та бомбових ударів за запитами тактичних командирів.
Але в основному, звичайно, для того, щоб не дати Су-35 захопити перевагу в повітрі.
У Rafale краща РЛС, ніж у будь-якого російського винищувача, ракета Meteor ефективніша для роботи з цілями розміру «винищувач» російських аналогів, а в Єгипті РЕБ «Спектра» добре показали себе в навчальних боях проти Су-35.
Тобто в бою за межами видимості, у мережецентричності, у ситуаційній обізнаності, у постановці перешкод «французи» будуть на голову вищими за російські літаки.
Тому, надаючи Україні допомогу, ЄС явно хоче прокачати свої виробничі можливості за російські гроші. Якщо станеться цей «конфлікт високої інтенсивності», як пишуть на сайті Бундесверу, щоб в глибині, за межами радіусу російських отрк, мати змогу збирати десятки літаків.
Чому лише угода про наміри? Бо сума дуже серйозна. Тільки авіація, борти в останній модифікації Rafale F4 коштуватимуть 22-25 мільярдів доларів.
Бо 100 машин, комплекти ракет повітря-повітря, повітря-земля, керовані бомби, запасні двигуни, спеціальні протирадарні засоби доставки, ЗІП — все це має ціну і чималу в умовах відразу кількох збройних конфліктів (Близький Схід, Пакистан, М'янма, Україна-Росія тощо).
Та й одна батарея ПРО — 300 млн євро. 1 ракета до неї, а їх на пусковій вісім штук – 3 млн. євро. При цьому добре, якщо цих ракет виготовляють хоча б кілька десятків на рік.
Це у Москві готові різати освіту та медицину, спалювати залишки золотовалютних резервів на війну. Проте ЄС готовий виділити нам репараційний кредит — ми отримаємо техніку, вони — потужності для ії виробництва. Win-win.
Але є й камені спотикання. Тому що національні уряди можуть говорити про передачу заблокованих активів скільки завгодно.
Але де-юре, ті ж 185 мільярдів євро, заморожених у Бельгії, — це кошти, що належать депозитарію Euroclear, який у свою чергу пов'язаний з Центробанком РФ договорами про відшкодування.У перспективі — суди. Тому Бельгія вимагає гарантій від усього ЄС.
Франція теж тисне на Бельгію, але самі французи не поспішають ані конфісковувати 17 мільярдів російських компаній, ані навіть оголошувати, в яких банках вони знаходяться.
Репараційний кредит забезпечуватимуть грошима здебільшого Німеччини, Франції та Італії, якщо вони візьмуть на себе гарантії на майже 110 млрд євро. Але менші економіки Європейського Союзу тягтимуть час максимально, сподіваючись зіскочити.
Бо вони розуміють, що шанс взяти участь у реальному конфлікті саме у них вкрай мінімальний, а от платити доведеться й багато.
Але, знову ж таки, це нормальні юридичні моменти. У нас люблять подивитися на 1000 людей молоді та кілька тисяч роззяв, які вивели ліваки Сари Вагенкнехт на чотиримільйонний Берлін і розповісти, що це кінець, мовляв, молодь в Німеччині не хоче служити та відновлення призову.
Але це просто протести партій, які не всі перейшли бар'єр, аби потрапити до Бундестагу. Так працює демократія, але це не означає, що призов не відновлять.
Крім того, критична швидкість виготовлення – три борти Rafale на місяць. Зараз у виробничу лінію на головному заводі в Меріньяку (Bordeaux-Mérignac) вкладають інвестиції та відкривають ще одна лінію збирання, триває робота з сотнями субпідрядників за допомогою державних гарантій на замовлення та штрафів, уряд Франції замовив додаткові 30 машин.
Які можуть бути мінуси для нас?
Зоопарк для тилових служб? Так у нас уже зоопарк — F-16 із чотирьох різних країн, із різними модернізаціями, французи Mirage, експортні МіГи зі Східної Європи.Все це вимагає запчастин, ремонту двигунів, адаптації під західні контейнери РЕБ та систему свій-чужий, навчання техніків та ремонтних служб.
США будуть незадоволені? Ну, вони поки не поспішають постачати нам за російські гроші бойові борти і вимагають від ЄС збільшувати витрати на оборону, поки вони зосередяться на Тихоокеанському регіоні.
Тому без варіантів — участь у програмах Європи, виділення коштів на закупівлю французької авіації та викруткове складання на території України — це гарний вибір, який тісніше пов’яже Європейський Союз з Україною та вирішить проблеми обох сторін.
