Я часто бачу як на Петра Порошенка з критикою навалюються представники партій, які себе позиціонують як опозиційні, і які публічно не пов’язують себе зі «Слугою народу». «Продалися владі», - роблять висновок прибічники Порошенка. А насправді все набагато цікавіше.
Нинішня влада в Україні по-своєму унікальна. Мабуть уперше представники промислово-фінансових еліт (олігархи) знайшли де в українців кнопка керування. Не знаю, чи правда це, але казали, що першим цю ідею вголос висловив Віктор Пінчук. Реалізувалася вона частково завдяки збігу обставин (народ проголосував у 2019 р. За Зеленського, а не за Юлію Тимошенко, як планували лялькарі) частково тому, що олігархи швидко збагнули які можливості перед ними відкрилися. Коротше українців з головою занурили в телесеріал.
Президентом став актор, задача якого – гарно виглядати і говорити правильні речі. Виявилося, що для управління українцями цього достатньо.
Українці – теленація. Телевізор для багатьох українців – член сім’ї. Монополія на телебачення + регулярна демонстрація найвпливовішого у форматі видосиків, і все. Більшість населення стають палкими прихильниками влади. Послухайте, ми спостерігаємо справжній феномен! За такої концентрації провалів як має Зеленський, ми спостерігаємо любов і відданість до ЗЕ, яким заздрити можуть всі попередні президенти України, від Кравчука до Порошенка.
До речі, практично так само в Росії був створений культ Путіна. Але, як то кажуть, Україна не Росія.
В Росії чекістська верхівка Патрушева-Путіна їхню опозицію зачистила швидко і під оплески населення. У теленації вплив на населення має той хто контролює телебачення. У Росії монополію на телебачення встановили цілковито ще на початку 2000-х. В Україні стався облом.
В Україні досі існує опозиційна партія Європейська Солідарність, яка має прибічників, рейтинг, фракцію у ВР і (це надважливо) зразу три прихильні до неї телеканали. Я просто нагадаю, що Петро Порошенко вже не власник каналів «Прямий» і «5-й», там власники колективи каналів. А власником «Еспрессо» Порошенко ніколи й не був. Наразі всі три телеканали в тій чи в іншій формі підтримують Порошенка. Міняти своїх поглядів вони не збираються.
А влада попри всі свої намагання не може вирубити ці канали з ефіру, бо на їхній захист стає ЄвроСолідарність на чолі з Порошенком. Натомість, владі вдалося зачистити весь інший медіапростір. Після уходу з українського медіаринку холдингу Ахметова, в українському телеефірі залишилося тільки два типи політичних телеканалів – провладні і прихильні до Порошенка. Це означає, що для всіх нових опозиційних сил наступили скрутні часи. Чому?
А на це питання відповів ще екс-депутат Дмитро Чобіт в своїх книжках про українську політику. Дмитро Чобіт чітко написав, що у 2004 р. ніякий Помаранчевий Майдан близько не переміг би, якби не Петро Порошенко. Бо саме Порошенкові належав «5-й канал» який був рупором Майдану. І Порошенко тоді відкинув нереальні пропозиції продати канал або «стати нейтральним» і залишився вірним Майдану.
Нині у Порошенка не просто три дружніх телеканали. У нього партія, рейтинг, прибічники і команда пропечена роками на війні, у владі і в опозиції. Порошенкові тепер не потрібні попутники, особливо ті, які приходять і оголошують ультиматум типу «рекламуйте нас, а то ми гнобитимемо вас критикою». Ну... гнобіть. Хто вас чути буде?
Влада сама створила умови, за яких очевидно. Якщо ти не з Порошенко – ти з владою.
Що буде далі – невідомо. Можливо, настрої українців знову хитнуться в бік Порошенка. А може знайдеться перспективний політичний лідер з рейтингом, який прийде до Порошенка не з ультиматумом, а із взаємовигідною пропозицією. Майбутнє покаже.
Головне те, що Порошенко у політиці надовго. І дуже міцно. Миритися з цим змушена уже не тільки влада, а й інші особи і організації з нереальними амбіціями і вельми скромними ресурсами. Таке життя.
