Соціологи з «Омнібус» якось встановили, що з травня 23 року частка українців, готових до територіальних поступок, поступово зростає, а на травень 24 року лише 55 їх відсотків виступала проти.
Скоро «омнібуси» напишуть, що і без референдуму українці готові поділитися з Росією найкращими землями, морями й десятками трильйонів корисних копалин.
Проблема ще й в тому, що у Зеленського закінчується час прийняття слабких рішень. Як би його креативні політтехнологи та невеличка команда не намагалися вдаватись до створення креативних «кліпів» й цілеспрямованості, ефективності й стратегічної визначеності, воєнної, зовнішньої й внутрішньої політики, –підтримувати такий курс буде все складніше.
Потрібно, або перезавантаження всієї власної вертикалі. Технологічно це спробували зробити, але результату це не принесло. Єдина можливість – знайти вікно або придумати технологію і перезавантажити владу в умовах воєнного стану. Низка воюючих країн це проходила. Для цього потрібний потужний національний консенсус, який поволі розчиняється у політичний і воєнній невизначеності.
Або – переговори з Росією під гарантії союзників. Воєнні, економічні й політичні.
Перше означає воювати до перемоги. Повалення Путіна через внутрішню російську кризу, або непомірне виснаження російської воєнної машини, що не очевидно.
У 25 році, за даними Bloomberg, воєнні витрати Росії виростать на 27% і складуть більше 40% всіх втрат. Це 32,5% загальних витрат федеральної скарбниці – 41,47 трильйона рублів.
Прямі витрати на війну – 13,5 трильйона рублів або 6,3% ВВП. Ще близько 12 трильйонів – секретні статті бюджету. Це приблизно 240 млрд доларів, на які в України має бути адекватна відповідь. Причому подібні витрати Росія планує у 26-27 роках.
Це демонстративний виклик західним союзникам, які невпевнені в собі й не готові нарощувати фінансування війни проти Росії. План миру з відкладенням на майбутнє війни з територіальними поступками України задовільнив би всіх. Але не українців.
Захід перечекав великі територіальні втрати Європи в інтересах радянського союзу, теж розділення Німеччини й Кореї, тому рішення, концептуальне, в цьому напрямку є частиною його девіантної історії, яка вже виглядає, скоріше, нормою.
Українці не готові. Їм треба заплатити, заохотити, показати дорогу, якщо не до раю, то точно від пекла. Вступ в ЄС і НАТО, з погляду нинішніх західних стратегів, виконає головну функцію – врятує Україну та українців. Невідомо, чи надовго. Те, що підписано пером, не можна вирубати сокирою.
Президент Зеленський буде наполягати на стероїдах для збільшення мʼязової сили для України – далекобійній зброї. Позитивне рішення Байдена, з цього приводу, може потрапити в логіку старання коридору компромісу для Путіна: або війна, де в нього немає шансів на однозначну перемогу, і є проблемою кумулятивного ефекту внутрішнього виснаження, або погодитись на вдоволення амбіцій великою, але неповною перемогою: капітуляція України й НАТО одночасно.
Чи може дійсно і реально Україна добитися, якщо не прямої воєнної перемоги, то створення ситуації неможливості продовження війни Росії безпосередньо в Україні?
Це головне із найголовніших питань. На які ніхто не наважується і не може дати відповіді. Байден подав в Конгрес секретну стратегію США у воєнній підтримці України.
Наша стратегія – у «Формулі миру» президента – окупантів геть за кордони 91 року. Супер! Але як це зробити?
Дороговартісна Курська операція, яка повністю поглинула Генштаб, не внесла жодних змін у стратегію перемоги. Навпаки, росармія лише прискорилася, і після Авдіївки та дивної стерилізації Генштабу Залужного, росіяни захопили біля 1000, якщо не більше, квадратних кілометрів, з десятками опорних міст і сіл, з добре укріпленою оборонною.
Спалили Вовчанськ, взяли, здавалось би, неприступний, як і Бахмут і Авдіївка, Вугледар. А тепер – за 17 км від Покровська та розширюють наступальні дії в Запоріжжі. Здавалось би, суто теоретично, читаючи Клаузевіца, Маннергейма і мемуари німецьких фельдмаршалів, треба найбільше зосередитися на нанесенні максимально вражаючих ударів по російських військах на окупованих територіях. Все, що є російським, виглядає, як російське, і може бути повʼязане з російською агресією.
У союзників немає заперечень використовувати для цього їх високоточну зброю, за яку найбільше треба боротись. Маючи право на нанесення ударів по російській території, без запиту у союзників, якщо звідти на Україну продовжується агресія. Вторгнення.
Потрібно просити в союзників більше ударних безпілотників, зважаючи, що Росія з Іраном масштабно їх виробляють і використовують. Звичайно, далекобійна зброя є не тільки фактором серйозного тиску на Путіна, але й політичним чинником, який дозволяє глибше вмонтувати Захід у протидію у Москві.
Прийде час, і якусь стратегію президент Зеленський, напевно, буде доповідати Байдену і союзникам. Чи є «план перемоги» нею, – наразі невідомо. А хто ще? Умеров? Він далекий від воєнних стратегій, технологій війни й мистецтва управління нею. Сирський? Він у шпагаті між Курськом і Сходом.
На відміну від Залужного, який не боявся виступити з фаховою позицією, Сирський звітує статистикою. Вся відповідальність на Зеленському, і він готовий її брати на себе.
Ще одне. Фінансування війни та управління координацією воєнної допомоги. Байден не хоче залишати «Рамштайн» міністру оборони США.
По-перше, потрібно ще раз зафіксувати план довгострокової фінансової підтримки України в декларації Вашингтонського саміту в 40 млрд доларів на 25 рік.
Також, по-друге, посилити роль альянсу в управлінні програмою NSATU (підтримка НАТО в галузі безпеки та навчання для України) – для координації надання військової техніки й проведення тренувань. Зі штаб-квартирою в німецькому Вісбадені із залученням 700 співробітників НАТО.
І третє. Передати «Рамштайн» під контроль НАТО за пропозицією колишнього генсека Столтенберга, як запобіжний захід на випадок перемоги Трампа.
Також четверте – не виключено, що президенту вдасться відновити дискусію про створення окремого фонду НАТО з підтримки України обсягом 100 млрд.
Ну от і все. Велика прощальна гастроль видатного американського лідера, який зберіг Україну і залишається відданим її майбутньому. Не втрачаємо віри й тримаємось разом.
