Великобудищанський договір між Іваном Мазепою, Костем Гордієнко та Карлом XII про спільну боротьбу проти московії був підписаний 28 березня 1709 року
Початок 1709 року. Європа кипить, війна, інтриги, домовленості, а посеред цього всього — московський цар петро, який грається у стратегічного генія, розкидаючи солдатів, як гральні карти, і думаючи, що кожен народ мріє стати його вірнопідданими. Ну, майже кожен. Бо знайшлися такі особистості, які зовсім не прагнули потрапити в обійми «царя-батюшки» й вирішили влаштувати йому неприємний сюрприз.
Тож весною 1709 року, коли московські війська намагалися щось довести на Лівобережжі, а сам петро вже уявляв, як він стане головним розпорядником долі всієї Європи, три особи підписали угоду, яка могла змінити хід історії.
Іван Мазепа — людина, яка знала, що означає маневрувати між політичними течіями.
Кость Гордієнко — отаман, для якого свобода кошового була не просто словами, а способом життя.
Карл XII — король Швеції, який щиро вірив, що москву можна змусити грати за європейськими правилами (спойлер: це виявилося набагато складніше, ніж він думав).
Суть угоди?
Дуже проста. Україна мала відкинути московський зашморг і здобути реальну незалежність. Запорожці отримували гарантії своїх прав, а шведи — надійного союзника у війні проти москви.
Все логічно: ворог мого ворога — мій друг, і якщо твій ворог — це імперія з примусовим голінням борід і фанатичним будівництвом нової столиці на болотах, то треба щось робити.
Петро, дізнавшись про це, мабуть, з’їв не одне відро гречки зі сльозами і негайно почав реалізовувати свою улюблену тактику — «випалена земля».
Полтава, яка мала стати для України шансом на вільне майбутнє, перетворилася на арену останньої великої надії. Московські війська наступали, а союз Мазепи, Гордієнка і Карла XII проходив випробування вогнем. І хоч результат тієї кампанії був не на користь українсько-шведського союзу, сам факт підписання угоди став символом того, що далеко не всі були готові покірно схиляти голови перед царем, який вважав себе повелителем світу.
Як то кажуть, історія має цікаву звичку повторюватися, а ідеї свободи — таку ж звичку не вмирати. Хоч би як старалися любителі самодержавства.
Історія України
