Стосовно уєбня Євгена Шевченко, який нещодавно наввипередки з Ківою захоплювався рішучим і дєрзким Лукашенком. Все забувала про нього написати. Його оперативно виключили з фракції слуг, і цьому факту мамкін поціновувач сильного диктаторського прутня дуже зрадів, принаймні з повідомлення в його тг-каналі можна зробити такий висновок: «Наконец-то меня исключили из фракции «Слуга народа»! Мы пойдем своим путем. А эти соросята угробят страну и президента окончательно. Саня Александр Дубинский, привет! Я же говорил, что буду следующим».
Ну гарна компанія у притрушеного, може пишатись, що, власне, він і робить, як бачимо. Бо болта на міжнародний імідж України це животне забило вже давно. Дивно, до речі, чого він не пішов сам, демонстративно грюкнувши дверима, адже міг, але чомусь було сцикотно.
Але я не про то хотіла написати, власне. Ви ж, сподіваюсь, розумієте, що справа не Шевченкові? Не в Ківі. Не в Дубінському. Вони ж не виросли в парламенті, як гриби. Вони там з’явились завдяки тому, що за них проголосували люди. Так, ті самі люди, що живуть з нами поруч, стоять в одній черзі в супермаркеті, ходять одними вулицями з нами. І тепер ото всьо, що наголосував простий нарід, колоситься в Раді пишно. А уєбня Шевченка навіть прибрати з парламенту неможливо, бо він мажоритарник.
І знаєте шо? Я мрію, щоб мажоритарна система нарешті в нашій країні здохла як явище. І щоб рулила пропорційна система. Бо мажоритарка це є абсолютне первісне зло, я не втомлюсь про це говорити, аж поки вона не здохне. Саме мажоритарка породила безліч кадаврів в нашому політикумі, цих вічно усміхнених і в слині дітей мескаліну і політичного інцесту. Звісно, її зникнення не застрахує повністю від потрапляння в Раду відвертого маргінесу, але хоч якийсь мінімум санітарного контролю це забезпечить.
А поки про таке я тільки мрію, можна спостерігати, як народні обриганці паплюжать імідж держави, серуть на світову демократію, і як заслужені науковці дають дерев’яному по пояс довбню звання кандидата наук.
