Український командувач Марко Безручко обороняв польське Замостя від атак Червоної армії у серпні 1920 року. Там він, можливо, вирішив долю не лише Польщі, але й інших західних країн, куди намірялися більшовики з гаслами про владу пролетаріату. Народився цей український військовий 31 жовтня 1883 року.
Той наступ Червоної армії чимось нагадував колишні походи татар чи московитів, коли у Східній Європі подекуди вирішувалася доля континенту. Українці в союзі з поляками часто протистояли агресорам зі сходу або півночі.
Цього разу захоплені ідеєю всесвітньої революції більшовики розпочали наступ проти Польщі, щоб потім "підтримати" німецьких робітників та селян.
Проти Червоної армії спільно воювали польські та українські війська. У результаті кількамісячних боїв польські вояки опинилися під Варшавою, а у їхній тил з південного сходу рухалася Перша кінна армія Семена Будьонного. Здавалося б, катастрофи полякам не уникнути.
Будьонівців зустріла стрілецька дивізія, якою командував Марко Безручко. Українські козаки два дні захищали Замостя від атак червоних, що вп’ятеро переважали за кількістю штиків та шабель.
Нескладна операція, як писав радянський журналіст Ісаак Бабель, "позначила початок кінця" Першої кінної армії, адже закінчилася її відступом.
Успіх Марка Безручка дозволив полякам виграти час, перегрупувати війська під Варшавою та перемогти у ключовій битві польсько-радянської війни.
До Замостя український командувач часто зустрічався з будьонівцями. Протягом двох місяців козаки його дивізії відступали з Києва на захід і воювали з кіннотникам. У складних боях він затримував просування червоних, зберігаючи боєздатність свого підрозділу.
А першим успіхом Шостої стрілецької дивізії став Київ. 9 травня 1920 року Хрещатиком крокував парад польсько-українських військ, що витіснили з міста залишки Червоної армії. Позаду йшли козаки Марка Безручка.
Через двадцять років після тих подій, під час святкувань відродження польської держави, українського генерала нагородять найвищою військовою нагородою.
Він відмовиться, наголошуючи, що передусім відстоював інтереси України.
Штабний офіцер з досвідом
Пан Безручко народився у місті Токмак Запорізької області. Майбутній генерал закінчив Одеське військове училище, а потім військову академію Генерального штабу у Санкт-Петербурзі.
Кар'єру військового почав зі служби у штабах різних царських армій, де здобув досвід, що пізніше використає у відкритих боях.
Коли більшовики визначили долю Російської імперії, він разом з іншими товаришами по службі перейшов на бік армії УНР. Офіцер займав керівні посади у штабах українського війська, але залишився непомітним у тогочасній воєнній хроніці.
Після польсько-радянської війни генерал-хорунжий проживав у Варшаві. Голова УГКЦ Андрей Шептицький запрошував його перебратися до Галичини. Однак поляки заборонили, адже боялися, що Безручко організує масштабний антипольський рух.
Марко Безручко турбувався про українських військових, що проживали у важких умовах в таборах для інтернованих. Крім того, у Варшаві, він очолював Українське військово-історичне товариство та редагував збірник мемуарів "За Державу". Польська влада контролювала кожен крок активного українця.
Безручко помер 10 лютого 1944 року. Його поховали на православному цвинтарі "Воля" у Варшаві поруч із другом, також генералом-хорунжим армії УНР, Всеволодом Змієнком
Олексій Бухало
