Багато хто чекає слів втіхи та підтримки в цей непростий час, коли про червоні лінії всі забули і руйнація України іде повним ходом, коли люстровані ригі повернулися до влади, коли патологічний лжєц, що захопив посаду президент плює на Конституцію та вбиває громадян. Коли гримаси демократії залишили розгубленими та безпорадними тих, хто за країну проливав кров та розривав серце.
Так от, не буду я вам казати що все буде добре, бо по-справжньому добре буде лише у Царстві Божому, а тут буде по-різному, я просто нагадаю слова Євангелія "Тримай, що маєш, щоб ніхто не перейняв вінця твого.... Переможця зроблю стовпом у храмі Бога Мого, і він уже не вийде геть; і напишу на ньому ім’я Бога Мого й ім’я міста Бога Мого, нового Єрусалима, що сходить з неба від Бога Мого, й ім’я Моє нове." (Одкр. 3.11-12) Ми повинні відстоювати те, що здобули, боротися за свою Церкву, Незалежність і Свободу. Нагадаю, що Свобода розпочинається зі слова "ні", і здобувається кров'ю та великими грошима.
Мощі святителя Миколая по суті були викрадені в Мирах, бо жителі Мир занедбали свої святині та покинули старе місто. Вже потім, коли баряни вже відпливали на своїх човнах до корабля, жителі Мир плакали і прямо в одязі та взутті кидалися в море, хапалися за весла з криками: "Віддайте Отця нашого, і пана нашого, котрий своїм заступництвом зберігав нас від видимих ворогів! Якщо не все, то хоча б частинку його мощей дайте нам. Як же позбутися нам такого покровителя? " Довго ще чувся плач залишених на березі жителів Мир, але марно було голосити. Корабель поплив за море.
Отже тримаємо свого вінця, щоби демони не перейняли його в нас, українців.
Я розумію, що в нас є велика спокуса все кинути та втекти світ за очі від того безладу та беззаконня, які приносить нам "нові постарівши обличчя у владі ". Але якщо ми так зробимо - вони переможуть і я не можу цього допустити. В кожного з нас є своє місце на якому ми можемо відстоювати Україну. Для кожного з нас відкриті двері храмів, де ми можемо молитися за неї. Ми - нація і в нас є Досвід Перемоги та виживання.
Сьогодні для нашої Церкви знаменна дата. 102 роки тому вперше була відслужена літургія українською мовою в Києві в історичному, збудованому Мазепою, Миколаївському Соборі, що на Печерську, і з цього саме свята, з цього Собору, почала своє життя наша рідна Церква. І, безумовно, це не випадковість що українська Служба Божа рідною мовою залунала саме в храмі св. Миколая, це свідчення особливого покровительства святителя над нашою землею і Церквою.
І от тепер св. Миколай не мощами своїми, а своїм невмирущім духом, своєю працею, на єднання всіх у Христі, завітав у нашу святу Українську Церкву, щоб з’єднати в Христі весь наш народ в єдину націю, щоб, наша Церква, стала об'єднувальною силою українського суспільства.
Будем вірити, що могутнім заступництвом св. Миколая під його мудрим, таємним керівництвом і наша Українська Церква високо піднесеться на весь світ вже не зовнішньою тільки величністю як московська, а внутрішньою силою любові і прагненням до виконання заповітів Христа, і в цій вірі звернемося зі щирою молитвою до Св. Миколая за нашу Церкву, за наш народ: Святителю, Отче Миколаю, моли Бога за нас!
Зі святом!
