За всіма скандалами навколо мультиків Бігуса і перфомансами НацДружин малопомітними залишилися три події.
Перша – на Заході у різних виданнях з’явилися статті, які критикують наявні програми допомоги Україні в боротьбі з корупцією і наголошують, що вимоги Заходу до боротьби (гучні вироки і покарання) не відповідають реаліям – потрібно створювати інституційні зміни. Простіше кажучи, потрібно не тільки карати конкретних корупціонерів (їхнє місце зразу займають нові – ще більш виверткі, хитрі і жадібні), а міняти умови на ті, в яких корупція не зможе існувати. Саме це робить наразі уряд України (децентралізація, Е-декларування, тощо), саме ця тактика відкриває чимало раніше прихованих нюансів існування еліт та руйнує заробіток багатьом громадянам (задіяним на створення комфорту для багатіїв, наприклад), і відповідно – викликає невдоволення людей. Автори таких статей наголошують, що Захід мусить повністю змінити тактику боротьби з корупцією в Україні і серед іншого: «суворо попередити своїх ґрантоотримувачів про те, що участь у політичних проектах і рухах вимагає їхньої виходу або відмови від адміністративних, виконавчих і наглядових функцій у фінансованих Заходом НУО (неурядових антикорупційних організаціях)». Простіше кажучи, якщо ЦПК Шабуніна захоче знову підтримати кандидата в президенти Гнапа, або якогось іншого – втратить гранти. Або – політика, або – боротьба з корупцією.
Посилання на український переклад одної з таких статей – нижче, хто читає англійською може знайти чимало інших матеріалів на цю тему.
Все б добре – але тут дивним блогом розродився наш відомий незламний борець з корупцією, єврооптиміст і нардеп Сірожа «Квартирний» Лещенко - «Запад не должен предавать себе ради Порошенко» (мовою оригіналу). У блогові – текст статті оприлюдненої російською у виданні «Новое время» і англійської на «Kyiv Post», одного й того самого змісту – Захід погодився підтримати Порошенка аби не виходити з зони комфорту, а це кричуща зрада світлої ідеї боротьби з корупцією! За словами Лещенка Заходу не комільфо терпіти Порошенка – треба з корупцією боротися. Чому мені при цих словах чується «Дайте грошей» - голову сушу собі вже кілька днів.
Тут навздогін подіям попереднім, наспіло ще одне. «Українську громадську організацію «Стоп корупції», яка випускає однойменний проект журналістських розслідувань, виключено з Глобальної мережі журналістів розслідувачів GIJN через непрофесіоналізм і конфлікт інтересів» - повідомив «Детектор Медіа». Рада GIJN обґрунтувала своє рішення тим, що група занадто залучена до політичної активності. Наскільки тривожне це рішення для всієї грантоїдської спільноти – важко навіть уявити. Рішення Ради GIJN обов’язково послужить сигналом для міжнародних організацій з фінансування яких «Стоп корупція» існує. А це у свою чергу…
Що сталося? Спробую висловити свою думку. Революція Гідності сильно змінила політичну мапу сучасної України. На зміну розподілу «Росія-Європа» прийшло протистояння «європатріоти проти європатріотів». Якщо раніше кублом корупції у нас в першу чергу вважали представників партій проросійського напрямку (Партію Регіонів у першу чергу – і не безпідставно), зараз корупцію шукають виключно серед чинної влади, незважаючи на її прихильність до ідей незалежності України і інтеграції з ЄС. Ба-більше неодноразово виникала ситуація, коли особа з середовища тих самих активістів або волонтерів, потрапивши на держслужбу зразу ж наражалася на шалену критику (приклад – Георгій Тука). По факту «антикорупційні» ГО насаджують суспільству думку, мовляв, якщо працюєш у владі – ти корупціонер.
Чому так? Та тому, що наріжний камінь всіх антикорупціонерів, єврооптимістів та інших борців за все гарне проти поганого полягає в тому, що українці – дивовижний, працьовитий і неймовірно культурний народ, якому ну от категорично не щастить з владою. Звідти – і переконання Заходу ніби для боротьби з корупцією в Україні потрібні посадки конкретних людей. Відповідні організації на Заході інформацію про Україну брали у тих самих українських антикорупціонерів. Допоки питання, по факту, стосувалося геополітичного вектору розвитку країни, така парадигма цілковито всіх влаштовувала, але коли прибічниками євроінтеграція стали і влада, і більшість опозиції водночас, на світ Божий вилізли зовсім інші проблеми українського суспільства – патерналізм і толерантність до побутової корупції самих пересічних українців.
Боротьба з цими явищами потребує по-перше багато часу, по-друге, комплексного підходу на рівні держави. Анткорупційні ГО це вочевидь не влаштовує – по факту, їхня діяльність давно перетворилася на погано прихований лобізм інтересів «потрібних» людей. Тому вони продовжували наполягати на ідеї: «Посадити владу цю – наступна буде значно краща». Що, вочевидь – повна нісенітниця.
І все б добре, якби на ці обставини не нашарувалася низка скандалів за участі самих анткорупціонерів. Скандали з керівництвом НАБУ (створеного за участі ЦПК Шабуніна). Вимога посла США усунути з посади керівника САП. Садиба Шабуніна. Квартири Лещенко і Заліщук. Скандал з грішми Гнапа. Тощо й тощо.
І от не треба думати, що на Заході сидять наївні дурники, які гроші роздають всім кому заманеться. Там уважно досліджують ситуацію – не тільки зі слів антикорупційних ГО. Там спілкуються з нашими лідерами думок (знаю про що пишу). Там аналізують інформацію, що надходить від їх дипломатів, їх журналістів, їх експертів бізнесу, тощо. Результати отриманої інформації західних грантодавців явно не влаштовують. Очевидно – тактику боротьби з корупцією в Україні там вирішили міняти. І це стало для наших антикорупційних ГО сумним сигналом – халява закінчується. Гранти отримувати стане значно важче. Їх прийдеться важко відпрацьовувати – вже не акціями протестів на користь певних фірм і політсил.
Знають вони, що грантова халява – завершується. Тому – розродився панічною статтею Сергій Лещенко. Тому з таким остервенінням пхнуться у Верховну раду знакові антикорупціонери.
Відступати їм всім – вже нікуди.
