Якщо в Першу світову були обережні оцінки зростання потреб зброі, що привело до повільного розширення виробництва в перший рік.
То в Другу вже всі розуміли, що зброі багато не буває. І саме тому навіть в США, яка мала в рази більшу промисловість ніж в Німеччині і Японії, не виникало питань яку частину промисловості треба мобілізувати, щоб подолати Німеччину з Японією. Адже як показав досвід, що навіть мобілізувавши всі свої промислові можливості, здолати Німеччину було не так просто.
До чого це я веду? Сучасна війна з Росією в якійсь степені унікальна. Тому що вперше з часів Другої світової, війна почалась з між власниками найбільших пострадянських арсеналів зброі та артилеріі.
І ось ці гігантські арсенали задали досить високий темп для війни. По суті, саме цей перетворив поле бою в велику бездонну яму, що може поглинути значно більшу кількість зброї ніж може виробляти сучасна промисловість. Звичайно, що по мірі виснаження цих арсеналів темп спадає, але найближчим часом (рік чи навіть більше) воєнні потреби все одно будуть переважати можливості.
І по мірі виснаження цих арсеналів, зараз перевага буде на боці тієї сторони, яка зможе компенсувати це виснаження власним виробництвом.
Тільки знову ж таки, тут неприпустимі напівміри і напівзусилля. Повторюю, що 2-3-5 млн снарядів може виглядати фантастичною цифрою, якщо її порівнювати з мирним часом. Однак, потрібно розуміти що під час інтенсивних бойових дій це звичайно ситуація. Коли потреби можуть переважають можливості.
А тут я помічаю, що ми з нашими союзниками допускаємо помилки плануваників на початку Першої світової. І це звичайно виливається в нашу нездатність переломити хід війни в нашу користь.
