Міждержавні відносини — це не простір сентиментів, історичних боргів чи декларативної дружби. Це система інтересів, взаємних зобов’язань, політичного впливу та стратегічного розрахунку. Зрілість нації починається з усвідомлення того, що жодна інша держава не зобов’язана захищати її інтереси, а будь-яка зовнішня підтримка має оцінюватися насамперед за реальними діями.
Саме з цієї позиції раджу прочитати статтю Сергія Горбика «Чому Ізраїль ніколи не буде на боці України».
https://drukarnia.com.ua/.../chomu-izrayil-nikoli-ne-bude...
Матеріал актуальний не лише як критика ізраїльської політики. Він порушує значно глибше питання: чому Україна, маючи власну історію, національні інтереси та величезну ціну боротьби за незалежність, досі змушена рахуватися з чужими історичними інтерпретаціями й політичними пріоритетами більше, ніж із власними?
Ізраїль продемонстрував, що його відносини з Росією та власні регіональні інтереси можуть мати пріоритет над військовою підтримкою України. Водночас історичні суперечності залишаються інструментом дипломатичного тиску. Це достатня підстава для принципового перегляду українських очікувань, без необхідності приписувати всьому ізраїльському суспільству єдину позицію.
Окремої уваги заслуговує питання історичної пам’яті. Українці не повинні випрошувати в іноземних держав право на власну історію, національних героїв та самостійне осмислення минулого. Жодна держава не має монополії на історичну правду, моральні оцінки чи визначення допустимих форм української національної ідентичності.
Не всі твердження автора однаково доказові, а категоричне «ніколи» є радше публіцистичним узагальненням, ніж геополітичним прогнозом. Проте це не знецінює головного питання, яке він порушує.
Висновок для українців має бути однозначним: українська нація повинна навчитися мислити власними інтересами, а не очікуваннями чужого схвалення.
Не існує вічних союзників за самим фактом історичної близькості, спільної трагедії чи дипломатичних запевнень. Існують конкретні держави, конкретні уряди, конкретні рішення та їхні наслідки для України.
Українству потрібна власна доктрина міжнародних відносин — із принципами взаємності, рівноправності, історичної суб’єктності та безумовного пріоритету українських національних інтересів.
Україна не повинна бути нічиїм моральним боржником, політичним придатком чи інструментом чужої геополітики, а співпраця з іншими державами не може вимагати поступок українською історією, суверенітетом або національними інтересами.
Як Божий день зрозуміло, що Українство починається там, де українці перестають дивитися на себе чужими очима й нарешті стають самостійними суб’єктами власної історії, щоправда, для цього треба створювати своі пантеони, кладовища, культурні і мистецькі центри, налаштувати українську оптику в кіно, музиці, культурі, театрі, переглянути і посилити інститути памʼяті українців, створити нові сінк-тенки, інститути та університети української думки.
