Дві речі змінилися з початку січня 2026 року, і обидві варті уваги. По-перше, на початку січня ми востаннє бачили хвилю матеріалів про те, як росія невпинно наступає, тоді як Україна катастрофічно вичерпує людські ресурси на фронті. По-друге, тоді ж останній раз Дональд Трамп востаннє удавав, ніби може допомогти Україні. Тоді ж востаннє Ліндсі Грем знов оголосив світові, що Трамп ось-ось дозволить Сенату проголосувати за законопроєкт Грема-Блюменталя. Жодна з цих історій тоді не здавалася чимось особливим, адже обидві регулярно повторювалися і були тактичними ходами – перша протягом трьох років, друга – протягом одного.
Втім, відтоді обидва наративи тихо зійшли нанівець – на сором, хотілося б сподіватися, тим, хто так старанно й голосно їх поширював.
У сухопутній війні дедалі більше свідчень того, що Україна здатна завдавати російській армії дедалі більших і нищівних втрат, не залучаючи більшої кількості піхоти на фронті. Натомість українці говорять про те, що їхні сили покладаються на техніку, передусім на безпілотники, для знищення окупантів. Наразі це підтверджує правильність обраного ними підходу до ведення війни. Втім, такий спосіб ведення бойових дій невдовзі чекає справжнє випробування: за повідомленнями, росіяни розпочали масштабний весняний наступ.
Те, що законопроєкт Грема-Блюменталя востаннє згадувався ще на початку січня, є показовим: відтоді Дональд Трамп скинув маску. З початку січня він дав зрозуміти, що стоїть на боці путіна –беззастережно і цілковито, а Україна викликає в нього відразу. Жодного вдаваного гніву на путіна, жодних обіцянок надіслати Україні більше зброї – нічого подібного більше не було. Минулий тиждень розставив усе по своїх місцях якнайвиразніше: США фактично перетворили війну з Іраном на масштабний інструмент підтримки російських воєнних зусиль, тоді як путін продовжує свій наступ на Україну.
Останнє, про що я хотів ще сьогодні згадати, – українські глибокі удари дронами. Попри те, що Україна продовжує діяти дуже ефективно на середніх відстанях (про що я писав упродовж останніх двох тижнів), минулого тижня вона завдала, мабуть, найпотужнішого глибокого удару дронами за всю війну. Це, безумовно, заслуговує на окрему увагу.
Перш ніж перейти до головного, хочу вас попередити. Цього тижня, орієнтовно в четвер, 26 березня, о 16:00 за київським часом / 11:00 за східноамериканським – я проведу свій другий прямий ефір на Substack разом із представниками фонду "Повернись живим". Цього разу моїм співрозмовником буде Богдан Желобчук. Богдан – ветеран української армії, який нині долучився до зусиль фонду зі створення нового покоління роботизованих наземних транспортних засобів. Оскільки поле бою стає дедалі смертоноснішим для людей, дистанційно керовані машини, здатні діяти в зоні бойових дій, – один із найкращих способів зберегти українські життя. Вони доставляють припаси, утримують ділянки лінії фронту і навіть евакуюють поранених. Успіхи в їхньому розробленні вражають, і дедалі частіше ці машини доводять свою цінність. Приєднуйтесь, якщо матимете змогу.
Нагадую, що за цим посиланням можна переглянути перший такий ефір – з Тарасом Тимочком із фонду "Повернись живим". Тоді ми говорили про українські технології протидії дронам, і нині це стало вкрай актуальною темою.
російські втрати та бойові дії України
За минулий тиждень російські втрати, за українськими даними, різко зросли. Україна заявила про майже 10 000 втрат серед російських військових – і серед них були два найкривавіші для ворога дні за всю війну. 17 березня українська сторона повідомила про 1710 втрат – рекорд на той момент, а вже 21 березня цей показник був перевищений – до 1760 втрат росіян.
Ці втрати свідчать як про посилення російських атак, так і про те, як еволюціонувала українська оборона. Однією з причин зростанняцих цифр є, мабуть, перехід росіян до нової фази наступальних операцій. Інститут вивчення війни у своєму бюлетені від 21 березня дійшов висновку, що росіяни переходять до весняно-літнього наступу.
Схоже, що минулого тижня ми спостерігали масштабніші атаки російських підрозділів – подекуди із використанням бронетехніки. Це різко контрастує з останніми кількома місяцями, впродовж яких росіяни здебільшого вдавалися до дрібних інфільтраційних атак по всій лінії фронту.
росіяни під час своїх атак минулого тижня щонайменше в одному випадку намагалися використати погоду як перевагу – так само, як це було минулої осені. 16–17 березня (напередодні першого рекордного дня втрат) повідомлялося, що росіяни намагалися скористатися щільною хмарністю та туманом, аби прикрити свій наступ.
Схоже, це не спрацювало.
Однією з головних причин рекордних втрат, за словами українців, стала висока ефективність підрозділів безпілотників. Ось тут як це описав командувач СБС "Мадяр".
За загальними оцінками, українські безпілотники забезпечили понад 50% російських втрат за минулий тиждень. Це також свідчить про те, як еволюціонував український спосіб ведення війни. Як влучно зауважив один проникливий коментатор, це не результат того, що українці просто додали дрони до наявних підрозділів – вони переосмислили саму організацію свого війська і створили цілі підрозділи на основі безпілотників. Ці фахівці з дронів мають у своєму розпорядженні широкий спектр можливостей безпілотної авіації. Це забезпечує їм гнучкість для виявлення, відстеження та знищення противника різноманітними способами. В одному з помітних ударів минулого тижня українці заявили про знищення цілої батареї з шести російських РСЗВ "Град" поблизу Покровська.
Лише один приклад того, як розвивається цей вид війни, – застосування безпілотників на волоконно-оптичному керуванні дедалі більшої дальності. Минулого тижня українці, схоже, застосували такі дрони на значно більшій глибині над полем бою. За одним із повідомлень, успішного удару за допомогою такого безпілотника було завдано на глибині 50 кілометрів – уже на території самої росії. Це неймовірно довгий кабель.
Звісно, нам потрібно зачекати, як розвиватимуться події. Новий міністр оборони України заявляв про намір щомісяця завдавати росіянам 40 000 втрат, водночас мінімізуючи втрати з боку України. Схоже, українці дійсно намагаються втілити це в життя. І, можливо, відсутність у західній пресі повідомлень про нібито катастрофічний брак особового складу в українській армії свідчить про те, що українці не були настільки нерозумними, як це вважали західні аналітики. Або, можливо, західні аналітики не були настільки розумними, як їм здавалося.
Варто зазначити, що самі українці починають пояснювати своє бачення цієї справи. Андрій Загороднюк, якого я вважаю одним із найпроникливіших стратегічних мислителів в Україні, минулого тижня у співавторстві опублікував статтю, присвячену кадровій ситуації в Україні. Уникаючи гіпербол і песимізму, які панували серед західних аналітиків протягом останніх кількох років, ця команда окреслює українське бачення та дії. Це довга стаття, але я рекомендую прочитати її повністю. Ось два абзаци, які ілюструють їхнє бачення того, як Україна пристосовується до сучасного поля бою.
Технологічний характер поля бою змінився докорінно. Безпілотні системи, радіоелектронна боротьба, прозорість сенсорного середовища, високоточні удари та швидкі цикли адаптації кардинально змінили і спосіб формування бойової потужності, і ступінь ризику для особового складу. У таких умовах вирішального значення набуває доктрина. Ефективна доктрина є ключовим елементом будь-якого успішного бойового потенціалу. Те, як воюють підрозділи, важливіше за те, скільки солдатів вони виставляють. Підрозділи, які адаптують доктрину до нових умов – інтегруючи розосередження, маскування, розвідку та безпілотні системи, – досягають більшого оперативного ефекту на одного солдата, водночас знижуючи втрати.
Підрозділи України, озброєні дронами, є найкращою ілюстрацією цього. Вони забезпечують значну частку втрат серед російських військових, діючи при цьому з відносно обмеженим залученням особового складу. Їхня ефективність полягає не просто в технологіях, а в оперативних концепціях, спрямованих на порушення пересування російських сил і створення безперервного тиску без потреби в постійній фізичній присутності. Завдяки цьому такі підрозділи здатні розширювати так звану "зону ураження" – ділянку фронту, на якій скоординовані наступальні операції стають неможливими через повсюдне повітряне спостереження. Яскравим прикладом є успішні операції України наприкінці 2025 року в районі Куп'янська. Систематично уражаючи російські підрозділи за допомогою скоординованого застосування дронів, артилерії та інших засобів дистанційного вогню, Україна змогла зупинити й відкинути російський наступ, мінімізувавши кількість воїнів, необхідних безпосередньо на лінії зіткнення. Ця операція підтвердила вирішальну роль технологій і доктрини як чинників, що множать бойову силу.
Певна річ, наступного разу, коли росіяни досягнуть будь-якого помітного просування, хтось із західних журналістів чи аналітиків знову повернеться до наративу про дефіцит людських ресурсів. Просто знайте, що існує альтернативний український аналіз, і поки що він доводить свою слушність.
Трамп перестав прикидатися
Минулого тижня Дональд Трамп і американський уряд засукали рукави й узялися до роботи на користь путіна. Можна сказати, що це кульмінація подій останніх двох місяців. Відтоді як Трамп на початку січня востаннє вдавав, що може жорстко натиснути на путіна, він перестав прикидатися, що може нашкодити російському диктатору.
Більше ні слова про законопроєкт Грема-Блюменталя, про постачання Україні великої кількості новітньої зброї. Натомість ми бачимо, як крок за кроком вчиняються дії для захисту путіна, російської армії та воєнної економіки.
Останні кілька днів, мабуть, дали нам найяскравіші приклади цього. Прикриваючись рішенням напасти на Іран, Трамп здійснив низку кроків, покликаних допомогти росії, більшість із яких не мала абсолютно ніякого стосунку до подій в Ірані. Ось перелік.
- Найочевиднішим і найбільш обговорюваним кроком США стало послаблення нафтових санкцій проти росії. У поєднанні зі стрімким зростанням цін на нафту це означає, що росія вже заробляє на мільярди доларів більше. Десять днів тому Financial Times повідомляла, що росія може отримувати додатково 150 мільйонів доларів на день завдяки вищим цінам і обсягам продажу – однак навіть ця цифра могла виявитися заниженою. Лише за березень росія, схоже, має всі шанси заробити до 5 мільярдів доларів (і це за нижчої ціни за барель, ніж та, яку ми бачимо зараз).
- Саме по собі це вже було б достатньо погано, але впродовж минулого тижня адміністрація Трампа докладала спеціальних зусиль, щоб допомогти росії під виглядом іранської війни – насправді ж просто тому, що хоче їй допомогти. Мій улюблений приклад – несподіване рішення зняти санкції з двох заможних бізнесменів, які порушували санкційний режим: Бориса Геннадійовича Воронцова та Берка Туркена. Сміховинне й нечесне обґрунтування цього кроку, яке, на жаль, New York Times відтворила без жодних запитань, полягало в тому, що зняття санкцій із цих двох нібито якимось чином пов'язане з цінами на енергоносії. Це нісенітниця: нафтовим ринкам немає жодного діла до цих двох осіб. Це винагорода цим людям за допомогу російській економіці.
- У такому ж дусі американський уряд зробив значний крок до послаблення наявних санкцій проти Білорусі. Якщо коротко: США відкрили світову торгівлю для однієї з небагатьох білоруських експортних галузей – калійних добрив, які є ключовою сировиною для виробництва мінеральних добрив, а також дозволили Білорусі знову вийти на світові кредитні ринки. Нижче наведено короткий перелік того, на що погодилися США заради допомоги Білорусі. Завжди пам'ятайте: щойно гроші чи товари потрапляють до Білорусі, їх можна швидко переправити до росії – тож те, що роблять тут США, – це фактично пробивання широкого економічного коридору для путіна.
- "Білоруськалій" та Білоруська калійна компанія: це одні з найбільших у світі виробників калію, ключового компонента мінеральних добрив. Виключення цих підприємств зі санкційного списку дозволяє Білорусі відновити масштабний експорт на світові ринки, оминаючи дорогі "сірі" схеми через росію.
- Міністерство фінансів Білорусі: виключення міністерства зі списку санкцій потенційно відкриває шлях до розморожування частини суверенних резервів і повернення Білорусі на міжнародні кредитні ринки.
- Великі фінансові установи:
- Белінвестбанк
- Банк розвитку Республіки Білорусь – цим банкам тепер дозволено відновити операції в доларах США та користуватися системою міжнародних переказів SWIFT.
4. Варто також зазначити, що поки США вживали ці цілком безпідставні заходи на допомогу росії, президент Трамп і міністр оборони Геґсет публічно розкритикували попередню американську допомогу Україні, а Трамп навіть принизливо відгукнувся про вкрай важливу підтримку, яку Україна нині надає США. Проте попри образи, яких у цей час і слід було очікувати, найбільшу тривогу викликає те, що Геґсет звинуватив допомогу Україні у виснаженні американських запасів зброї. Це є виразним свідченням того, що майбутня допомога Україні перебуває під серйозною загрозою. Ось що сказав Геґсет 19 березня:
"Ми досі маємо справу з наслідками того, що зробив Джо Байден, а саме виснаження наших запасів і відправлення їх не до власних збройних сил, а до України… Щоразу, коли ми виявляємо якусь проблему, отримуємо одну й ту саму відповідь: це було відправлено до України".
Отже, минулого тижня американський уряд справді докладав максимум зусиль, щоб допомогти росії. Ліндсі Грем при цьому був разюче мовчазний.
Українські глибокі удари дронами
Минулого тижня українці завдавали ударів углиб росії майже щодня, уражаючи цілі на відстані від 500 до понад 1000 кілометрів від України. Ось зведений перелік того, що вдалося знайти.
Усе це свідчить про те, що удари по російській воєнній економіці набирають обертів. Атаки на хімічні заводи, підприємства з виробництва вибухівки та нафтопереробні заводи, і все це протягом одного тижня, принаймні показують, що українці визначили для себе ключові ланки російської економіки. Звісно, не варто поспішати з висновками щодо масштабів завданої шкоди, адже точного аналізу наслідків цих ударів у нас поки що немає.
Втім, одним із цікавих результатів цих атак стало російське визнання того, що жодна точка на території росії не може вважатися недосяжною для українських ударів. Шойгу, давній кремлівський прихвостень, визнав, що нині жодне місце в росії не можна вважати "безпечним", і окремо наголосив на вразливості Уралу – на відстані до 1500 кілометрів від України.
Варто зауважити, що російський уряд цього разу не вдавався до своєї звичної тактики применшення загроз. Якщо вони самі визнають, що це нова реальність, – вони очікують продовження.
Буде цікаво подивитися, чи мають вони рацію.
