Випадок в Дніпрі, де дегенерат-суїцидник ліг під патрульну машину, - це концентрована суть політичного життя України.
Уявіть величезний український каток.
Перед ним - крута гора. Каміння, багнюка, крутий підйом. Щоб витягнути каток нагору, треба впиратися ногами, рвати жили й буквально штовхати кількатонну машину проти сили тяжіння.
Саме це й робив Порошенко - тягнув Україну вгору по схилу.
А знизу йому допомагали.
Правда, допомагали по-своєму.
Одні волали: «БАРИГА!»
Інші кидали йому під ноги рожевих свинок.
Треті кричали: «Імпічмент!»
Четверті переконували всіх, що нагорі буде набагато краще, якщо прибрати того, хто цей каток тягне.
І таки прибрали.
А далі сталося найцікавіше.
Каток уже був майже на вершині.
Треба було лише продовжувати штовхати його вгору.
Але українці вже втомилися дивитися, як Порошенко штовхає каток..
За порадою сусіда з боліт, вони змінили водія.
За кермо посадили Зеленського.
Каток був майже на самій вершині.
Тільки замість того, щоб продовжити рух угору, новий водій відпустив гальма.
І каток покотився.
Спочатку повільно.
Потім швидше.
Ще швидше.
Бо вниз - воно ж саме все.
Тепер вже не треба ні працювати, ні напружуватися, ні щось будувати. Гравітація все зробить сама.
Каток набирає швидкість, горище дороги вже не видно, колеса ревуть, а ті самі люди, які кричали «Хто завгодно, тільки не Порошенко!», тепер біжать поруч і волають:
— А ХТО ЙОГО ЗУПИНИТЬ?!
Та ніхто.
Бо коли ти викинув водія, який штовхав каток угору, посадив за кермо того, хто відпустив гальма на вершині, - не дивуйся, що далі каток вже не треба штовхати.
Він сам летить униз.
А найсмішніше - ті, хто його туди посадив, тепер героїчно намагаються лягати під колеса, щоб зупинити катастрофу.
Не треба лягати під каток. Бо каток роздавить.
Треба було не міняти водія на вершині гори.
