Оце прискіпування до українців і України на тему нашої візії історії потім боком вилазить тим, хто прискіпується. Не потрібно. Потрібно прийняти, що герої в нас різні й підручники з історії в нас різні. Закидаючи нам УПА і Бандеру, вони ліплять на своїх паспортах парсуну фашиста і русофіла Романа Дмовського, який з великою симпатією і сподіваннями оцінив прихід Гітлера до влади. А от образу Бандери, який сидів за Гітлера в концтаборі, я у своєму паспорті скільки не шукав, усе одно не знайшов.
Але спільне в нас теж є. Спільне в нас – ворог. Сучасні послідовники русофіла і фашиста Дмовського кепсько знають історію. А їх зараз у Польщі як гною. Браун, Ментцен, Міллер, Скалік, Беркович і всяка різна популістична і ксенофобічна шваль. Дуже жаль, що коли поляки забувають про Ґедройця й Осадчука, одразу ж вилазить пика Дмовського, яка криється під іміджем найбільшої жертви історії зі злочинами в Павлокомі, Сагрині та Єдвабному в анамнезі. Не потрібно ліпити з себе безневинних жертв.
Не редагуйте нас. А ми не редагуватимемо вас. Важкі сторінки історії – це минуле. Ми його мали дуже непросте. Але не варто робити так, щоби труна Дмовського керувала сьогодні вами і нашими взаєминами. Це шлях до духовної Москви. Не варто, бо й так видно, хто в нашій частині Європи найбільший ксенофоб на сьогоднішній день. І це точно не Україна зі своїми Мельником і Бандерою в асортименті. Тож ліпіть на своїх паспортах хоч чорта лисого, називайте вулиці і площі іменами горлорізів нацменшин. Це ваша справа. Можливо, ви бачите героїв у горлорізах українців, євреїв, білорусів і литовців. Повторюю, це ваша справа. А наша справа - це наші герої.
Отже, герої УПА – це герої УПА, без яких не було би сьогоднішнього нашого спротиву силі, яка без УПА і традиції опору змела би спочатку нас, а потім вас. Взаємовигідно – відчепитися від нас зі своєю пихою і роздиранням ран. Бо якщо ні, вам вийде дорожче. Бо якщо ні, ми почнемо роздряпувати свої вікові рани. А вам цього точно не треба.
Пишу це як український ліберал і праонук українського поляка, вбитого Сталіним 1938 року з формулюванням "польський шпигун". Пишу це як людина, яка наближала людський образ польської культури до українського читача впродовж 26 років, переклавши близько п'ятдесяти польських книжок українською. Включно з кількома книжками, де було про Волинь. Dixi.
