Уяви, як наприкінці лютого 2022 року російські танкові колони заходили на Київщину, Чернігівщину та Сумщину. Замість радянської догми «стояти на смерть за кожне село», українське командування під керівництвом генерала Валерія Залужного застосувало те, що західні аналітики назвали «війною нового покоління». Ворога навмисно запускали вглиб території, розтягували його комунікації, заманювали в ліси та болота, а потім безжально кришили мобільними групами. Але цей військовий шедевр не народився з нічого — Залужний просто діяв за генетичним кодом українського оперативного мистецтва, який у XVII столітті виточив до ідеалу легендарний наказний гетьман Іван Богун.
Коли у березні 1651 року польське військо під проводом Мартина Калиновського раптово рушило на Брацлавщину, під ударом опинилася Вінниця. Калиновський вів за собою понад 12 тисяч добірних жовнірів, серед яких була елітна важка кіннота — «крилаті гусари». У Богуна під рукою було лише близько трьох тисяч козаків Вінницького полку. Спробувати утримати звичайний дерев'яний міський вал проти такої навали означало б підписати собі смертний вирок. І ось тут Богун вмикає абсолютне «залужнівське» мислення — маневр, хитрість і використання ландшафту.
Богун робить вигляд, що панікує, і наказує підпалити частину міських будівель. Дим, гамір, козаки нібито хаотично відступають через замерзлий Південний Буг до стін монастиря на іншому березі. Польська кіннота, бачачи «легку здобич», летить на повній швидкості через річку. Але вони не знали, що козаки кілька днів поспіль, маскуючись під нічною темрявою, вирубували на льоду широкі ополонки, а потім обережно притрушували їх соломою, сіном та присипали свіжим снігом.
Коли елітні польські вершники у важких обладунках вилетіли на середину річки, крига під ними просто зникла. Коні й люди сотнями провалювалися в крижану воду під власною вагою. Ті, хто намагався розвернутися, утворювали тисняву, а козаки з берега вже поливали їх вогнем із мушкетів. Цей блискучий інженерний трюк Богуна миттєво зірвав темп усього польського наступу. Це один в один нагадує лютий 2022 року, коли підрив дамби на річці Ірпінь та підірвані мости навколо Києва перетворили «парадний марш» російських десантників на криваву пастку в приірпінських болотах.
Але мобільна оборона — це не просто вдала пастка, це постійний терор ворога. Затиснувшись у монастирі, Богун не збирався пасивно чекати облоги. Поки поляки оговтувалися від шоку, козацькі мобільні загони щоночі розчинялися в темряві. Вони ідеально знали кожну балку навколо Вінниці. Козаки нападали на польські тилові застави, вирізали варту, підпалювали вози з провіантом і перехоплювали гінців. Польське військо, яке мало колосальну перевагу, опинилося в ситуації, де навколо них усе горіло й стріляло, а самого ворога вони не бачили. Коли через одинадцять днів до Вінниці підійшли перші козацькі підкріплення від Хмельницького, деморалізована польська армія кинула всю свою артилерію, намети, поранених і панічно тікала крізь снігову бурю.
Ця дивовижна паралель доводить: українська стратегія виживання не змінюється століттями. Коли проти тебе суне безглузда залізна лавина, твій головний союзник — це гнучкість розуму. Підірвані мости на Чернігівщині, засідки спецпризначенців з «Джавелінами» в лісах Сумщини, робота наших мобільних груп на пікапах — це все прямі нащадки тих самих богунівських ополонок під Вінницею. Богун зберіг козацьке військо й виграв час для всієї України, а Залужний через 371 рік тим самим козацьким маневром врятував нашу незалежність. Ми перемагаємо тоді, коли змушуємо ворога грати за нашими правилами на нашій землі.
Історії українських козаків
