Чимало шанованих людей вирішили вчора поборотися з панікою та істерикою (с) і розказати, що у нас із захистом неба все ще непогано.
Але - ця склянка насправді напів повна чи напів порожня?
Пробуємо розібратись. Тим більше, що спочити на лаврах - дуже небезпечний на війні вибір
Після вчорашньої масової атаки рашистів і традиційних коментарів про необхідність посилення ППО, дальніх ударів по русні, і спрямування коштів туди, а не на «кешбеки» в усіх сенсах, - бачу хвилю «контрнаступу».
Камланням блогерів і телеграм-помийок з ОПи про те, що це «російськоє іпсо», думаю, можемо знехтувати. Вони раді будь-які зауваження оголосити «іпсо». Натомість понад дві третини українців у критиці влади проблем не бачать - якщо критика предметна і аргументована.
Думаю, вимагати спрямування коштів на потреби оборони, а не корупційні витребеньки - це предметно і аргументовано.
Але є і цілком, здавалося б, слушні контраргументи.
Здебільшого вони побудовані на справді оптимістичному факті - високому відсотку збиття «повітряних цілей». Адже абсолютно непроникних систем не існує, російська - взагалі пасує перед нашими атаками на НПЗ та інші цілі, тому «не розхитуйте човен» і будьте довольні. Нічого не забув?
При, здавалося б, справедливості таких закидів, вони не мають присипляти увагу. Бо рашисти демонструють здатність вчитись, а головне - масштабувати вдалі знахідки, зокрема й наші.
Тому не хотілося б, після хвиль самозаспокійливих коментарів, опинитись у дещо гіршій реальності. Особливо взимку. Особливо враховуючи низькі запаси газу і удари рашистів по енергетичній інфраструктурі.
Бо якраз тут починаються проблеми. Їх цілком ще можна вирішити - якщо вирішувати, а не відмахуватись.
Бачимо, що рашисти нарощують кількість БПЛА, використовують їх для протискання ППО - і бʼють по цілях ракетами.
Це дає високу статистику збиття «повітряних цілей»: по «шахедах» працює все, від ПЗРК і кулеметів до вертольотів і гвинтових літаків. Але, по-перше, рашисти постійно вдосконалюють і БАЛА (швидкість, висота, маневреність тощо). А, по-друге,- тим часом ракети по цілях часто таки проходять.
Тим більше, варто враховувати: медійна увага часто зосереджена на Києві. А під ударом - вся Україна. І забезпеченість ППО - доволі різна.
На цьому місці прийнято взивати до союзників. Що ж, активніша робота з партнерами не завадила б. Це окрема тема - про надмірну ексклюзивність зовнішньої політики, коли підхід влади «ми самі» суттєво шкодить.
Але до того ж, часто прозодиться повз вітчизняні можливості. Від модернізації наявних засобів ППО до залучення місцевих мешканців (викристання, наприклад, ДФТГ - дуже епізодичне і несистемне). Від застосування розробок по РЕБ і ПДТР (навіть якщо їх підтримує Порошенко) до знаходження способу перехоплення цілей «по дорозі» (маршрути видні на карті-ілюстрації, і вже тривалий час незмінні).
Хто за це заплатить? А отут якраз в тему дискусія про бюджетні пріоритети і «кешбеки». Грошей небагато - але ними можна розпоряджатися ефективніше.
Влада любить яскраві óбрази, які добре лягають у заголовки реал-тайм серіалу, який вони знімають. Усі ці «незламні потужності» і «чисті неба». Але якщо за ними не стоїть кропітка праця, вони лише дратують, бо підкреслюють відмінність казки і дійсності.
Одуматись ще не пізно. Але влада вперто обертає інший шлях. А платить суспільство
