Як Росія перетворює фактчекінг, соцмережі та ШІ на контур когнітивної війни — і де Україна досі воює не на тому рубежі
Ми досі значною мірою уявляємо інформаційну війну за моделлю десятирічної давності: Московія створює фейк, боти його розганяють, український фактчекер спростовує, Facebook щось видаляє, а держава закликає громадян дотримуватися інформаційної гігієни. Ця модель вже застаріла.
Сучасна когнітивна війна ведеться не лише за те, у що людина повірить сьогодні. Вона ведеться за те, звідки завтра людина, пошуковик, журналіст, алгоритм або штучний інтелект взагалі братимуть вихідну версію реальності. Москва здійснила принципову технологічну еволюцію. Вона більше не просто виробляє пропаганду для людей. Вона засіває нею всю інформаційну екосистему: псевдомедіа, Telegram, соціальні мережі, SEO-оптимізовані сайти, Wikipedia, псевдофактчекінгові структури, міжнародні «експертні» мережі і зрештою той відкритий Web, з якого інформацію отримують пошукові та генеративні системи. Це вже не лише дезінформація. Це боротьба за контроль над епістемічною інфраструктурою — механізмами, які визначають, що цифровий світ вважатиме знанням.
NATO сьогодні визначає cognitive warfare ширше за класичну пропаганду: йдеться про використання гіперзв’язності, даних, психології та цифрових технологій для впливу не тільки на те, що люди думають, але й на те, як вони думають і діють. Російська модель рухається саме в цьому напрямку.
Подивімося на її інфраструктуру.
У центрі одного з таких структур знаходяться російські АНО «Диалог» та «Диалог Регионы». Міністерство фінансів США встановило, що керівник цих структур Володимир Табак раніше працював в адміністрації президента РФ, а «Диалог» був пов’язаний з операцією Doppelgänger. Більше того, за даними американського уряду, у 2022 році «Диалог» і Табак працювали над створенням фальшивих онлайн-публікацій, зокрема для проєктів Reliable Recent News і War on Fakes, використовуючи серед іншого підроблені документи. У 2024 році посадовці «Диалог Регионы» координували створення бот-акаунтів для іншої інформаційної операції.
Зверніть увагу на саму назву — War on Fakes.
Це важливий технологічний зсув. Пропаганда більше не каже: «повірте російському телебаченню». Вона приходить у формі:
«Ми перевірили факти за вас».
Фактчекінг тут використовується як контейнер довіри. Людині продають не просто твердження, а статус цього твердження: «перевірено», «спростовано», «викрито». Іншими словами, Москва почала виробляти не лише фейки — вона почала виробляти власні сертифікати істини.
Наступний рівень — Global Fact-Checking Network, або GFCN. Вона була створена за участю «Диалог Регионы», державного агентства ТАСС та російської «Мастерской новых медиа». Її просуває російська дипломатія, вона декларувала десятки «експертів» із десятків країн і позиціонує себе майже як міжнародний аналог незалежної International Fact-Checking Network — аж до підозріло схожої назви. Reporters Without Borders виявили серед учасників GFCN людей, які роками транслювали прокремлівські наративи з окупованих територій України, а російські посольства просували мережу від Вірменії до Африки.
Це вже можна назвати відмиванням епістемічного походження інформації. Наратив, який учора виходив від ТАСС чи російського чиновника, має обмежену цінність для зовнішньої аудиторії: всі розуміють його походження. Але якщо він проходить маршрут «російське джерело → міжнародний фактчекер → іноземний експерт → локальне медіа → соціальна мережа», його походження поступово зникає. На виході людина отримує вже не «Москва стверджує», а «міжнародні експерти встановили».
Однак найбільш небезпечний елемент цієї системи навіть не фактчекінг. Це масове засівання цифрового середовища.
Французька державна служба VIGINUM дослідила мережу Portal Kombat — сотні інформаційних порталів, пов’язаних спільною цифровою інфраструктурою. Особливо важливий для нас факт: окрема група сайтів, створених із 2022 року, була орієнтована саме на російськомовну аудиторію України. Домени будувалися навколо назв українських міст; окремі ресурси цілеспрямовано працювали по Херсону, Маріуполю та іншим стратегічним територіям.
VIGINUM побачила, що ці ресурси часто взагалі не створюють оригінального контенту. Вони автоматично копіюють Telegram, російські інформагентства і державні джерела, перекладають тексти, масово публікують їх та оптимізують під пошукові системи. П’ять сайтів західного сегмента Portal Kombat менш ніж за три місяці опублікували 152 464 матеріали. При цьому їхня реальна людська аудиторія була відносно невеликою — середній місячний трафік п’яти порталів VIGINUM оцінював приблизно у 31 тисячу відвідувань. Але вони спеціально працювали з long-tail запитами і могли виходити нагору Google саме за вузькими актуальними пошуковими формулюваннями.
Навіщо виробляти сотні тисяч текстів, якщо їх майже ніхто не читає?Бо мета - заповнити інформаційний простір машинно доступними твердженнями.
Якщо на питання «що відбулося в конкретному українському селі», «хто обстріляв конкретну лікарню», «чому Україна закрила конкретний телеканал» або «що сказав такий-то чиновник» існує десять нормальних першоджерел і три тисячі автоматично створених проросійських сторінок, виникає асиметрія не переконання, а інформаційної маси.
У 2025 році NewsGuard протестував десять провідних генеративних систем і повідомив, що в його експерименті вони відтворювали неправдиві наративи з російської мережі Pravda у 33% перевірених випадків. За підрахунками NewsGuard, сама ця мережа опублікувала у 2024 році близько 3,6 мільйона матеріалів. Дослідники описують стратегію як спробу заповнювати пошукові результати та дані, які отримують веб-краулери й системи retrieval, проросійським контентом.
Велика модель може повторити дезінформацію з різних причин: вона могла потрапити до тренувального корпусу, у результати веб-пошуку, у retrieval layer або просто бути широко представленою в доступних джерелах. Але з точки зору когнітивної війни різниця другорядна. Якщо користувач ставить питання про Україну і отримує відповідь, побудовану на російській інформаційній інфраструктурі, ефект операції вже досягнутий.
Особливо небезпечна ця модель у пострадянському просторі — в Україні, Молдові, на Кавказі, у Центральній Азії, тобто в інформаційному середовищі, яке за інерцією часто називають «СНД». Російська мова тут досі є транснаціональним інформаційним транспортом. Один матеріал не потрібно окремо локалізувати для десяти держав: його можуть одночасно отримати російськомовні жителі Києва, Кишинева, Єревана, Астани, Тбілісі чи Риги.
Meta у 2024 році виявила в Молдові показову операцію. Мережа фіктивних російськомовних «медіа» працювала одночасно у Facebook, Instagram, Telegram, «Одноклассниках» і TikTok. Вона маскувалася під незалежні місцеві новинні бренди, додавала проросійський і антиєвропейський framing до матеріалів реального молдовського медіа та використовувала неавтентичне залучення для створення ілюзії популярності. Meta прямо зазначила, що операція була націлена на російськомовну аудиторію Молдови.
Сучасна ІПСО: не одна фабрика тролів, а ланцюг перетворення походження інформації.
Спочатку держава формує стратегічний наратив. Потім його підхоплюють державні агентства і Telegram. Потім автоматичні мережі створюють сотні тисяч копій. SEO забезпечує присутність у пошуку. Псевдофактчекер надає наративу статус «верифікованого». Іноземний «експерт» легалізує його географічно. Соціальні мережі доставляють його аудиторії. Пошукові й AI-системи бачать вже не один російський текст, а цілу екосистему взаємних посилань. Після цього відповідь ШІ сама може стати новою публікацією, скриншотом, відео чи доказом у черговому пості.
Виникає замкнений контур самовідтворення інформації.
Тому найбільшою помилкою України було б зводити боротьбу тільки до «спростування фейків». Спростування працює в кінці ланцюга, коли противник уже визначив тему, сформулював питання, створив емоційний frame і змусив нас відповідати у його координатах.
Кейс Києво-Печерської лаври у червні 2026 року показав ще одну небезпечну властивість цієї системи. Після реального російського удару проросійські акаунти почали поширювати AI-зображення, які мали «довести», ніби фотографи заздалегідь чекали удару і вся подія була українською постановкою. Фактчекери правильно викривали ці картинки як синтетичні. Але згодом Facebook почав присвоювати ярлики «false information» також публікаціям з автентичними фотографіями реальної пожежі. Meta після звернення The Kyiv Independent визнала, що ratings були помилково застосовані через technical error.
Для когнітивної війни важливий сам ефект: противник забруднює semantic cluster навколо реальної події такою кількістю фальшивих фотографій, постановочних «доказів» і взаємовиключних версій, що навіть система боротьби з дезінформацією починає помилятися щодо автентичного контенту.
Метою стає вже не переконати всіх, що російська версія правдива. Достатньо домогтися іншого:
«Ми все одно не знаємо, що було насправді».
Тому Європейська служба зовнішніх дій давно перейшла від вузького поняття disinformation до FIMI — Foreign Information Manipulation and Interference. У четвертому звіті EEAS 2026 року російська війна проти України та вплив на міжнародних партнерів України залишаються центральними напрямами таких операцій; сама ЄС уже будує не лише систему спростувань, а FIMI Toolbox, Response Framework і Deterrence Playbook — тобто вчиться працювати з інфраструктурою, акторами, методами та ціною операції для агресора.
Масштаб проблеми Україна бачить уже на власному матеріалі. У спільному дослідженні EEAS і українського Центру протидії дезінформації щодо російських операцій проти європейського курсу України за період із січня 2025 до квітня 2026 року було проаналізовано близько 244 тисяч публікацій, які сукупно отримали приблизно 1,39 мільярда переглядів.
Це окремий театр війни. І захист будувати треба відповідно.
Україні насамперед потрібен не черговий «центр, який пояснює, де фейк», а центр ситуаційної обізнаності щодо когнітивних загроз — фактично FIMI-SOC. Він не повинен визначати, що громадянину дозволено думати. Навпаки: його об’єктом мають бути не погляди, а координована ворожа інфраструктура — домени, бот-мережі, механізми відмивання джерел, синхронізовані інформаційні вкиди, псевдомедіа, псевдоекспертні організації, SEO-мережі, повторювані цифрові fingerprints та зв’язки між ними. Саме поведінковий підхід використовує і Meta у боротьбі з coordinated inauthentic behavior: компанія прямо наголошує, що переслідує координовану оманливу поведінку, а не конкретну політичну думку.
Другий рубіж — машинно читаний реєстр FIMI-інфраструктури. Не PDF-звіти через шість місяців після операції, а API, яким у реальному часі можуть користуватися Meta, Google, Microsoft, OpenAI, Anthropic, пошуковики, українські медіа й міжнародні партнери: домен пов’язаний із Portal Kombat; джерело є клоном; матеріал походить від санкційної структури; десять сайтів є одним оператором; цей «експерт» є учасником GFCN; цей текст є автоматичним передруком такого-то первинного російського джерела. Це не цензура змісту — це маркування походження інформації, аналог threat intelligence у кібербезпеці.
Третій рубіж — сам штучний інтелект. Україні необхідно перестати дивитися на AI-компанії лише як на чергові американські сервіси і почати працювати з ними як із критичною когнітивною інфраструктурою. Потрібні регулярні red-team тести моделей українською, російською, польською, молдовською/румунською, грузинською, вірменською та мовами Центральної Азії; окремі benchmark-набори по Бучі, Маріуполю, MH17, Охматдиту, депортації дітей, окупації Криму, мобілізації та інших стабільних російських narrative clusters. Академічні дослідження вже показують, що якість протидії дезінформації у чатботів може суттєво відрізнятися між мовами та змінюватися з часом.
Потрібна також гігієна джерел для retrieval та training pipelines: масові клони не повинні отримувати вагу десяти незалежних джерел лише тому, що існують на десяти доменах. Система має бачити lineage — сто сайтів, які копіюють ТАСС, залишаються одним інформаційним походженням, а не ста незалежними підтвердженнями. Саме цю асиметрію сьогодні експлуатує масове інформаційне тиражування.
Четвертий рубіж — автентичність первинного доказу. Після удару ракети чи дрона боротьба за інтерпретацію починається не через добу, а через хвилини. Українські державні органи, ДСНС, великі редакції та фотокореспонденти повинні поступово переходити до криптографічно підтверджуваного provenance фото й відео за стандартами на кшталт C2PA/Content Credentials: хто створив файл, коли він був змінений, який ланцюг його походження. C2PA принципово не визначає, «правдивий» контент чи ні; він дозволяє перевірити його походження та історію змін. Саме це потрібно, щоб не залежати виключно від ненадійних AI-detectors після кожної нової атаки.
П’ятий рубіж — пошук. Якщо Portal Kombat свідомо працює з long-tail SEO, Україна повинна так само системно забезпечувати першоджерела української реальності. Не лише пресреліз українською на сайті міністерства, який Google погано індексує, а структуровані, багатомовні, цитовані матеріали англійською, російською та мовами держав, де Москва бореться за інтерпретацію війни. У когнітивній війні порожнє місце в Google — це позиція, яку противник займає без бою.
Особливо помилковою є ідея віддати Росії російську мову. У Центральній Азії, Молдові, на Кавказі та серед мільйонів російськомовних громадян Європи саме російська часто залишається мовою отримання міжнародної інформації. Якщо українська позиція існує лише українською й англійською, а російською на конкретний запит знаходиться двадцять копій ТАСС, три Portal Kombat і «фактчек» GFCN, ми самі віддали противнику інформаційний транспорт.
І, нарешті, необхідно змінити критерій успіху. Кількість спростованих фейків — майже безглузда метрика. Якщо Росія виробила сто тисяч одиниць інформаційного шуму, а ми героїчно спростували тисячу, це не перемога.
Вимірювати треба інше: хто першим сформував frame події; які джерела займають перші позиції пошуку; що відповідають основні AI-системи різними мовами; скільки часу потрібно для атрибуції операції; яка частка наративу перейшла з російського контуру в легітимні медіа; скільки проксі-джерел втратило монетизацію, хостинг або доступ до платформ; чи змінилося сприйняття цільової аудиторії.
Це і є перехід від «боротьби з фейками» до когнітивної оборони.
Контрзаходи повинні бити по прихованій координації, підробці походження, ботах, фіктивних медіа, державних операторах, data poisoning і deceptive behavior — а не по законній думці громадянина. Це не лише питання свободи слова. Це питання якості самої системи: якщо вона перестане відрізняти внутрішню критику від зовнішньої інформаційної операції, Москва навчиться використовувати її для внутрішньої поляризації.
Росія вже зрозуміла головне: у XXI столітті недостатньо контролювати телевізор. Треба контролювати сировину, з якої цифровий світ виробляє уявлення про реальність.
Тому War on Fakes важливіший за черговий пропагандистський телеканал. GFCN важливіша за одного Симоньян. Portal Kombat важливіший за один популярний Telegram-канал. А мільйони нікому не відомих автоматизованих текстів можуть виявитися стратегічно важливішими за матеріал із мільйонним людським охопленням — якщо саме вони завтра стануть «джерелами», які знайде пошуковик або прочитає машина.
Ми вступили у війну, де об’єктом атаки є вже не лише свідомість людини. Об’єктом атаки стає сама система виробництва знання.
І той, хто першим зрозуміє це як окремий театр воєнних дій, отримає перевагу не просто в інформаційній війні. Він отримає перевагу у визначенні самої реальності, в якій наступне покоління прийматиме рішення.
