"Привид Чорнобиля: Чому ми годуємо мертву АЕС, поки Київ сидить у темряві?" - Владислав Смірнов

Поки Київ та область задихаються від шаленого дефіциту електроенергії, а бізнес і населення виживають на генераторах, зливаючи мільярди гривень у вихлопні труби, буквально під носом у столиці стоїть гігантська енергетична інфраструктура — Чорнобильська АЕС. У суспільстві, доведеному до відчаю нескінченними графіками відключень, закономірно лунає питання: чи можна розконсервувати зупинені енергоблоки ЧАЕС?

Влада та енергетичні монополісти бояться навіть піднімати цю тему. Їм простіше годувати нас казками про "захист трансформаторів" мішками з піском. Але давайте відкинемо емоції, радіофобію та дешевий популізм. Зробимо те, що мали б зробити урядові "стратеги": подивимося на цифри, світовий досвід, технологічну реальність і те, як на мертвому об'єкті роками будується масштабна корупційна годівниця.

Технологічний труп: Чому RBMK-1000 не воскресне

ЧАЕС — це реактори серії РБМК-1000 (реактор великої потужності канальний). Перший блок зупинили у 1996 році, другий — після пожежі у 1991-му, третій — у 2000-му під безпрецедентним політичним тиском Заходу.

Сьогодні в інформаційному просторі іноді згадують світовий досвід — наприклад, спробу США перезапустити АЕС Palisades (Мічиган) за $1,5 млрд кредиту від Міненерго США. Або досвід Японії, яка роками збирає до купи і запускає свої реактори після Фукусіми. Але є критична технологічна прірва, яку наші енергетичні фантасти не хочуть помічати. Palisades зупинили у 2022 році. Її реактор — це сучасніший водно-водяний тип (PWR). Наші ж блоки ЧАЕС стоять мертвими понад два десятиліття.

Що означає "розконсервація" блоку №3 сьогодні в реальності?

Знищена архітектура активної зони: Ядерне паливо давно вивантажене і переміщене до СВЯП-2. Технологічні канали демонтовані або деградували до стану фонячого металобрухту.

Смерть графітової кладки: Це серце РБМК, яке виконує роль уповільнювача нейтронів. За понад 20 років простою без належного температурного та газового режиму графіт зазнав незворотних структурних змін. Його не можна "підлатати" — його треба повністю міняти, що в умовах старого корпусу є інженерним абсурдом.

Російський зашморг: РБМК — це суто радянська розробка. Комплектуючі, насоси, системи управління для цих динозаврів зараз виробляє лише РФ (яка ще експлуатує їх на Курській, Смоленській та Ленінградській АЕС). Західних аналогів для цієї архітектури не існує. Будь-хто, хто сьогодні пропонує відновлювати РБМК, де-факто пропонує йти на поклон до "Росатому".

Висновок не дуже: перезапуск старих блоків ЧАЕС — це юридичний розворот процесу виведення з експлуатації назад. Це не натискання кнопки, це будівництво нового реактора всередині старого радіоактивного саркофага. Це технологічне та економічне самогубство, яке триватиме роками.

А тепер найцікавіше — те, про що чиновники Міненерго мовчать, наче риби. ЧАЕС не генерує жодного кіловата з 15 грудня 2000 року. Але вона продовжує його жерти у промислових масштабах. Мертва станція цілодобово тягне колосальні обсяги електроенергії з Об'єднаної енергосистеми (ОЕС) України. Навіщо? Для підтримки життєдіяльності об'єкта "Укриття" (НБК), монструозних систем вентиляції, безперервного радіаційного моніторингу, відкачування води, освітлення та функціонування сховищ відпрацьованого палива (СВЯП-1 та СВЯП-2). Це десятки мегаватів потужності, які в умовах блекаутів забираються безпосередньо у споживачів Київщини.

Додайте сюди мільярди гривень з державного бюджету щорічно на зарплати роздутого штату, охорону, утримання периметра та нескінченні "регламентні роботи". ЧАЕС перетворилася на паразита. Ми платимо мільярди за утримання технологічного цвинтаря, на якому роками годуються підрядники та чиновники.

Прихований скарб: ВРП-750 та чому рішення саботується

Отже, старі реактори — це мертвяк. Але чи означає це, що Чорнобиль треба лишити в спокої? Абсолютно ні. Чорнобильська зона володіє найціннішим активом у сучасній енергетиці, створення якого з нуля сьогодні зайняло б десятиліття. Це відкриті розподільчі пристрої (ВРП-750 кВ та ВРП-330 кВ) і надпотужні магістральні лінії електропередач.

Ця інфраструктура створювалася для видачі 4000 МВт потужності. Від ЧАЕС на Київ та центральну Україну йдуть найпотужніші артерії. Зараз ці вени порожні.

Що ж ми можемо побудувати на цьому ідеальному майданчику? Давайте розглянемо реальні варіанти зі світовими цифрами.

Варіант А: 2–4 великі реактори покоління Gen III+ (1–1,6 ГВт кожен)

Якщо робити все за сучасними стандартами безпеки, з повним ліцензуванням і фінансуванням, терміни повного вводу в експлуатацію "з нуля" складуть 10–15 років. Світові орієнтири по фактичних проєктах:

Hinkley Point C (Велика Британія, EPR): Компанія EDF публічно дає сценарії введення першого блоку у 2029 / 2030 / 2031 роках. Оцінка вартості завершення злетіла до космічних £31–34 млрд (і це в цінах 2015 року).

Vogtle 3&4 (США, AP1000): Reuters описує зростання кошторису до $30 млрд. Факт комерційної експлуатації Unit 4 відбувся лише у 2024 році — після катастрофічних, багаторічних затримок.

Але є і приклади "серійного мегапроєкту", де темп і вартість кращі: Barakah (ОАЕ, 4×APR‑1400). Фінансування проєкту оцінювалося в $24,4 млрд (кредити + капітал), а загальна потужність чотирьох реакторів склала 5600 МВт.

Для 2–4 великих реакторів на ЧАЕС реалістичний порядок — десятки мільярдів доларів. Де саме в діапазоні — залежить від типу реактора, контрактної моделі (EPC/alliancing), серійності, доступу до дешевих грошей, та (в Україні) — від вимог фізичного захисту, страхових/ризикових премій і геополітичного контексту.

Велика базова потужність дуже близько до київського вузла навантаження. Можливість "серійного будівництва" із навчальним ефектом (як у Barakah). Низьковуглецева генерація на 60+ років. Терміни: У логіці сьогоднішнього кризового дефіциту це "не сьогодні". Інфраструктура під час війни потребує надлишкових систем фізичного захисту і резервування.

Варіант B: 2–4 малих модульних реактори (SMR) по 100–300 МВт(е) кожен. Це може бути значно практичнішим інструментом для нарощування потужності пакетами.

Канада (Darlington, BWRX‑300): Канадський регулятор CNSC у 2025 році видав ліцензію на будівництво одного BWRX‑300 на майданчику Darlington. Компанія OPG публічно заявляє: перший SMR коштуватиме $6,1 млрд, плюс $1,6 млрд на спільні системи для чотирьох блоків. Загальний бюджет 4 блоків — $20,9 млрд (канадських доларів). Очікування по строках: перший блок запрацює до кінця 2030 року.

Український контекст:

На ЧАЕС у жовтні 2024 року проводили виїзні обговорення потенційних локацій для SMR у зоні відчуження за участі "Енергоатома" та ДАЗВ. У 2025-му публічно звучали заяви про готовність виділяти ділянки в зоні для SMR. Але від заяв до реалізації — прірва.

Терміни і вартість (порядок):

Орієнтир по "першому в серії" — 5–8 років від "зеленої кнопки" (фінансування + регуляторика + ланцюги постачання) до першої кіловат-години, якщо йти швидким темпом на кшталт Darlington. Вартість у світі поки що висока (бо це "first-of-a-kind"), але з шансом на зниження на наступних блоках.

Плюси: Менші блоки простіше інтегрувати в мережу і вводити "чергами". Можна гнучкіше будувати 2–4 блоки і масштабувати. У зоні відчуження менше "конфлікту землекористування" (NIMBY - Not In My Back Yard).

Мінуси: SMR у світі ще проходять "дорослішання"; ринок не має десятків завершених комерційних кейсів як у великих реакторів. В Україні критичний фактор — все одно військові ризики і колосальна страхова премія.

Якщо ставити питання стратегічно (післявоєнне відновлення, 2035+), то нове будівництво (особливо серійне) логічніше, ніж будь-яка спроба реанімації РБМК. Але якщо питання сформульоване як "закрити дефіцит в Києві вже зараз" — жоден новий реактор (ані великий, ані SMR) не встигає в коротку кризову рамку. Це розмова про іншу часову вісь.

То що робити "для дефіциту" — якщо не ЧАЕС-РБМК?

1. Максимізація доступної діючої атомної потужності: Жорсткий менеджмент діючих АЕС. Ремонти, скорочення простоїв, оптимізація ресурсних програм — це найшвидший спосіб "додати" базову генерацію без нових майданчиків. ("Енергоатом", наприклад, прямо пов’язує перевиконання планів із скороченням ремонтів).

2. Мережа і розподілена стійкість для Київського вузла - підсилення мереж, підстанцій, тотальне резервування.

3. Встановлення промислових накопичувачів енергії (BESS).

4. Розгортання маневрових газотурбінних установок та потужних ДГУ для зрізання піків споживання.

5. Жорстке управління попитом і промислова гнучкість.

6. Паралельно — створення ТЕО для "ЧАЕС-майданчик як новий ядерний хаб": Але виключно як новий хаб (SMR / Gen III+), а не як корупційний "зворотний хід" у мертві РБМК.

Якщо вже мислити Чорнобиль як енергетичний актив, то єдина раціональна траєкторія — нові сучасні реактори (SMR або Gen III+) з чітким горизонтом 2030‑х і після 2035‑го. А дефіцит Києва сьогодні треба закривати інструментами, які реально вводяться швидко, а не годуванням корупційної некроекономіки.